– проказала леді Ванделер, повертаючись до секретаря, щойно вони зосталися самі, – сьогодні я маю для вас доручення, тільки найміть карету: я не хочу, щоб мій секретар укривсь ластовинням.
Клара, наголосивши останні слова, дивилася на свого секретаря з напівматеринськими гордощами; вельми вдоволений, бідолаха радий був нагоді прислужитися своїй господині.
– Це одна з наших великих таємниць, – лукаво всміхаючись, вела вона далі. – Ніхто, крім мене і мого секретаря, не повинен про неї знати. Серу Томасові це б завдало зайвого клопоту, – якби ви тільки знали, як мені остогидли ті сцени! Ох, Гаррі, Гаррі, чи можете ви мені пояснити, через віщо ви, чоловіки, такі несправедливі й брутальні? Хоча я знаю, що не можете, ви єдиний чоловік у світі, якому не звісні ганебні почування. Ви такий милий, Гаррі, такий добрий; ви, зрештою, можете щиро приятелювати з жінкою. І знаєте що? Від порівняння з вами всі інші чоловіки видаються мені іще гидкішими.
– Просто ви, – галантно відповів Гаррі, – дуже ласкаві до мене. Ви ставитесь до мене наче…
– Наче мати, – завершила леді Ванделер. – Я намагаюсь бути вам матір’ю. Або, – всміхнувшись, виправилася вона, – майже матір’ю. Боюсь, я дуже молода, щоб справді бути вам за матір. Вважаймо, я ваш друг, найщиріший друг.
Леді Ванделер замовкла, чекаючи, поки її слова справлять потрібне враження на сентиментальні струночки Гаррі, і знову заговорила, не даючи йому відповісти:
– Але все це з нашим ділом не пов’язане. Вам треба знайти коробку в лівій половинці дубової шафи; на ній зверху лежить червона спідниця, яку я надягала в середу під мережану сукню. Негайно відвезіть її за цією адресою, – Клара подала йому смужку паперу. – Але ні за яких обставин не випускайте її з рук, поки вам не покажуть розписку, написану моєю рукою. Ви зрозуміли? Кажіть же, будь ласка, кажіть! Це вкрай важливо, і я прошу вас слухати пильніше.
Гаррі заспокоїв господиню, слово в слово переповівши всі її настанови; вона ще щось збиралася сказати, аж тут у покої вбіг червоний від гніву генерал Ванделер, вимахуючи довгим і вельми докладним рахунком від модистки.
– Мадам, може, ви глянете на це? – кричав він. – Будьте ласкаві подивитися на оцей документ! Я дуже добре знаю, що ви одружилися зі мною заради грошей, проте сподівався, що витрати не перевершать тих, які може собі дозволити людина на державній службі, а тепер, присягаюся Господом, я покладу край цьому безсоромному марнотратству.
– Містере Гартлі, – проказала леді Ванделер, – я сподіваюся, ви зрозуміли, що вам треба робити. Тільки прошу, вирушайте одразу.
– Стійте, – звелів генерал, звертаючись до Гаррі, – перш ніж підете, нам треба поговорити. – І додав, повертаючись до леді Ванделер: – Яке ж доручення ви дасте цьому неоціненному хлопцеві? Я жодному його слову не повірю, то скажіть мені ви. Якби він мав хоч якусь дрібку честі, то давно б уже пішов з цього дому, а що він тут робить за свою платню – таємниця для всього світу. Мадам, яке ж його доручення? Чого це вам так приспіло відсилати його?
– Я
