з монетою.
І знову зайшов у двері.
Монета в’язня була на місці, надійно затиснута в кулаці, що був у кишені. Стрільцеві навіть не треба було виходити вперед, щоб перевірити, чи є гільза, – він і так знав, що її немає.
І все одно він на короткий час виступив уперед, бо було дещо, про що мусив дізнатися. Точніше, що повинен був побачити.
Тож він повернувся, наче для того, аби поправити якусь маленьку паперову штуку на спинці крісла (стрілець готовий був заприсягтися усіма богами, що будь-коли існували, – у цьому світі папір був буквально скрізь), і глянув крізь дверний прохід. Він побачив своє тіло, розпластане, як і раніше, але тепер зі свіжої ранки на щоці стікала цівка крові (мабуть, він поранився каменем, коли залишив своє тіло і пішов до дверей).
Патрон, який він тримав разом із монетою, лежав на піску біля дверного порогу.
І все ж потрібну відповідь було отримано. В’язень міг Пройти Митницю. Їхні вартові могли обшукати його з ніг до голови, від дірки в дупі до рота і назад.
Нічого їм не знайти.
Задоволений, стрілець відступив назад, навіть не здогадуючись (принаймні, зараз), що він досі не усвідомлює масштабу своєї проблеми.
«Боїнг-727» низько і плавно пролетів над солончаковими болотами Лонг-Айленду, залишаючи позаду шлейф відпрацьованого пального. Ось шасі торкнулося землі, і почувся шум та глухий удар.
3A – чоловік з очима двох кольорів – випростався, і Джейн побачила (справді побачила) у нього в руках короткоствольний автомат «Узі», а вже потім збагнула, що це всього лише його митна декларація і невеличка барсетка з застібкою-блискавкою, у яких чоловіки часом тримають свої паспорти.
Літак приземлився м’яко, як пір’їна.
Перечекавши, поки минеться судомна хвиля, що пройшла всім тілом, Джейн закрутила червону кришку термоса.
– Можеш назвати мене кретинкою, – тихо мовила вона до Сюзі, застібаючи паси безпеки, хоча потреба в цьому вже відпала. Коли літак заходив на посадку, вона розповіла Сюзі про свої побоювання, щоби та була готова. – І матимеш на це повне право.
– Ні, – відповіла Сюзі. – Ти все зробила правильно.
– Я переборщила з пильнуванням. З мене обід.
– Аякже. І не дивися на нього. Дивися на мене. Посміхайся, Джейні.
Джейн посміхнулася. Кивнула. Подумала: «Що, в ім’я всього святого, зараз відбувається?»
– Ти стежила за його руками, – сказала Сюзі і розсміялася. Джейн теж. – А я помітила, що сталося з його сорочкою, коли він нахилився дістати сумку. У нього там стільки добра, що можна у «Вулворті» цілий галантерейний відділ спорядити. Тільки я сильно сумніваюся, що він везе на собі товар, який можна купити у «Вулворті».
Джейн відкинула голову назад і знову розсміялася, почуваючись маріонеткою.
– І що нам тепер робити? – Сюзі була на п’ять років досвідченіша за неї, і Джейн, котра ще хвилину тому відчувала,
