мить святкування. Люди знайдуть себе в новонародженій дитині. Слухайте, коли ніч захопить вас і приспить, ви всі схожі одні на одних. Я кажу це навіть про тих ув’язнених, які носять нашийник засуджених на смерть: вони не відрізняються від інших. Важить тільки те, щоб вони знайшли себе у своїй любові. Я прощу всіх за те, що вони вбили, бо я відмовляюся розрізняти їх відповідно до хитрощів мови. Оцей убив унаслідок любові до своїх ближніх, бо життям ризикують тільки задля любові. Інший теж убив унаслідок любові до ближніх. Умійте розпізнавати й відмовляйтеся називати помилкою те, що суперечить вашим істинам, а істиною – те, що суперечить помилці. Адже знайте, що очевидність, яка опановує вас і змушує видиратися на вашу гору, опанувала ще й іншого, що теж вибирається на свою гору. Він керується тією самою очевидністю, яка й вас підняла серед ночі. Можливо, не тією самою, але не менш сильною.
Але ви здатні побачити в тій людині тільки те, що заперечує людину, якою ви є. І так само й вона – здатна побачити у вас тільки те, що заперечує її. Проте кожен знає, що він у собі – щось інше, ніж крижане або ненависне, проте відкрите заперечення такого очевидного, простого і чистого обличчя, яке показує вам супротивник, щоб погодитися на смерть. Отже, ви, один і другий, не любите вигадувати собі брехливого і пустого супротивника. Але я паную над вами і сповіщаю вам: ви любите одне обличчя, хоч яке невизнане й погано розкрите.
Обмийтеся від вашої крові: на рабстві не будують нічого, крім бунтів рабів. Із суворості нічого не витікає, якщо немає схильності до навернення. Якщо запропонована віра нічого не варта і якщо є схильність навернутися, тоді навіщо потрібна суворість?
Чому, коли настає день, ви хапаєтеся за зброю? Що ви здобудете в цих різанинах, коли не знаєте, хто вбиває вас? Я зневажаю зародкову віру, яка примирює тільки тюремників.
Отже, я не раджу тобі вдаватися до полеміки. Адже вона нікуди не веде. А якщо ти полемізуватимеш із тими, хто помиляється, відмовляючись від твоїх істин задля власної очевидності, то, признайся, що й ти таким чином в ім’я своєї очевидності відмовляєшся від їхньої істини.
Визнай їх. Візьми їх за руку й поведи. Скажи їм: «Ви маєте слушність, отож вилізаймо на гору», – так ти утвердиш порядок у світі і вони відпочиватимуть на завойованому просторі.
Адже не треба казати: «Це місто має тридцять тисяч жителів», на що інший відповість тобі: «Там лише двадцять п’ять тисяч», бо і справді, всі доходять згоди з приводу якогось числа. Отже, помиляється хтось один. Натомість треба казати: «Це місто – результат праці архітектора й вирізняється стабільністю. Корабель, що везе людей». А інший додасть: «Це місто – спів людей, які виконують одну працю…»
Адже треба казати: «Плідна та свобода, яка дає змогу народитися людині й живлющим суперечностям». Або: «Свобода загниває, а плідним є примус, що є внутрішньою необхідністю принципу кедра». І ось вони проливають кров одне одного. Не шкодуйте про це, бо це муки пологів, і внутрішнє скручування, і заклик до Бога. Тож скажи кожному з них: «Ти маєш слушність».
