Сорок шостої вулиці й Другої авеню…
– Тим самим пустирем, – виправив Джейк. – Де росте троянда.
– Твоя правда, тим самим. Цю угоду Тауер підписав п’ятнадцятого липня 1976 року. Корпорація «Сомбра» відвалила йому сто штук. Натомість він, наскільки я розумію, пообіцяв їм не продавати ділянки нікому, крім самої «Сомбри», впродовж усього наступного року, дбати про неї, тобто сплачувати всі податки й таке інше, а потім надати «Сомбрі» привілей для придбання, звісно, якщо він доти ще не продасть їм пустиря. Чого він вочевидь не зробив станом на ту мить, коли ми його навідали. Проте до кінця терміну дії угоди ще лишалося півтора місяця.
– Містер Тауер сказав, що сто тисяч уже розійшлися, – вставив Джейк.
– У тій угоді було щось про те, що «Сомбра» має першочергове право купівлі? – уточнила Сюзанна.
Едді з Джейком задумалися, перезирнулися й похитали головами.
– Впевнені? – не вгавала Сюзанна.
– Не зовсім, але майже, – відповів Едді. – Думаєш, це важливо?
– Не знаю, – похитала головою вона. – Така угода, про яку ви розповідаєте… без пріоритетного права купівлі вона не має сенсу. Якщо подумати, до чого вона зводиться? «Я, Кельвін Тауер, погоджуюся подумати про те, щоб продати вам свою ділянку. Ви платите мені сто тисяч доларів, і я буду думати цілий рік. Звісно, у вільні від шахів і кавування з друзями хвилини. А коли рік добіжить кінця, то я, може, продам вам пустир, а може, знайдеться покупець, який відвалить більше грошиків. А ви, мої лапенята, можете піти подутися, якщо вам щось не подобається».
– Ти забуваєш про одну річ, – м’яко нагадав Роланд.
– Яку? – здивувалася Сюзанна.
– Ця «Сомбра» – не звичайна законослухняна компанія. Сама подумай, чи законослухняна компанія найняла б когось на кшталт Балазара, щоб він переказував від неї повідомлення.
– А ти маєш рацію, – погодився Едді. – У Тауера жижки трусилися від страху.
– Все одно, – сказав Джейк, – це багато пояснює. Наприклад, ту табличку, яку я бачив на пустирі. Ця «Сомбра» також здобула право за свої сто тисяч «рекламувати майбутні проекти». Ти бачив той пункт, Едді?
– Здається, так. Одразу під пунктом про те, що Тауер зобов’язується не допускати арешту майна чи інших ускладнень, тому що «Сомбра» має свій «заявлений інтерес», правда?
– Так, – підтвердив Джейк. – На табличці, яку я бачив на пустирі, було написано… – Він замислився, потім підняв руки й подивився кудись поміж них, немовби читаючи лише йому одному видимий напис.
БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «МІЛЛЗ» І «СОМБРА-НЕРУХОМІСТЬ».
МИ ЗМІНЮЄМО ОБЛИЧЧЯ МАНГЕТТЕНУ.
А далі:
НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ БУДЕ ЗВЕДЕНО
ЕЛІТНІ БУДИНКИ «ЗАТОКА ЧЕРЕПАХИ».
– То он навіщо їм ця земля, – сказав Едді. – Кондомініуми. Але…
– Що таке кондомініум? – наморщивши лоба, спитала Сюзанна. – Якесь занадто новомодне слівце.
