Його неймовірною енергійністю і працьовитістю варто захоплюватись: на 1898 рік припадає закладення вже 54-ї його церкви (в Яворові). До 1902 року Василь Нагірний виготовив проекти для сотні церков, вісімдесят три з яких – муровані, а всього за його проектами побудовано більше 200 церков. У 1883 році разом з Евгеном Дуткевичем, Северином Держком, Левом Павенцьким, Корнилом Устияновичем, Іваном Костецьким заснував товариство «Народна Торгівля». Організовуючи це товариство, Василь Нагірний мусив докласти чимало зусиль для переконання багатьох людей у корисності цієї справи та в необхідності прилучення до неї. Одним із тих, з ким він на той час познайомився, був і отець Евген Дуткевич з Рудного, який радо зустрів ідею розбудови української кооперативної торгівлі. Отцеві не міг не заімпонувати молодий, симпатичний і вже відомий у Галичині інженер, що пройшов довгі роки вишколу в Швейцарії. Авторитет Василя Нагірного за короткий час після прибуття в Галичину настільки зріс, що його обирають до ради Крилошанського банку, де зберігалися фонди вдів та сиріт греко-католицьких священиків. 29 червня 1883 року в Народному Домі відбулося друге народне віче для русинів, на якому Василь Нагірний виголосив сенсаційну доповідь про економічні справи в Галичині. Допоміг йому в цьому Іван Франко. Доповідь справді справила приголомшливе враження, засвідчила нужденне становище Галичини і вказала на те, куди вона прямувала завдяки тодішній управі краєм.
До того ж, з жовтня 1883 року Василь Нагірний відповідав за редакцію часопису «Нове дзеркало», в якому Іван Франко надрукував майже всі свої твори, написані в цей період.
Будучи директором цього товариства, Нагірний намагається усіляко підтримати і утвердити економічний статус українців. У 1886 році вийшов друком його «Порадник для крамниць», в якому Василь докладно описує, як відкрити власну крамницю, які кошти для цього потрібні, а також подає зразки необхідних документів. Відомий львівський міщанин Михайло Галібей в одній зі своїх публікацій навіть назвав Нагірного «батьком галицької кооперації». У 1884–1900 роках з ініціативи й за активної участі Василя Нагірного були засновані товариства руських ремісників, як-от «Зоря», «Сокіл», «Народна гостиниця». Він був одним із співзасновників Української ремісничої бурси. У 1898 році разом з Іваном Трушем, Михайлом Грушевським та Юліаном Панькевичем засновують «Товариство для розвою руської штуки». А у 1892 році засновує українське страхове товариство «Дністер».
Родина Василя Нагірного та Марії Нагірних (які одружилися 1885 року) мала четверо дітей. Евген після закінчення Політехніки став відомим архітектором і гідно продовжував справу церковного будівництва в Галичині, так вдало розпочату батьком. Евстахій, закінчивши Торговельну академію, був інспектором «Народної торгівлі». Анна вийшла заміж за суддю Сафата Рабиновича, а Софія закінчила факультет філософії.
Василь та Марія Нагірні свій земний шлях завершили майже одночасно: у лютому
