вечірньому чергуванні його замінив інший староста. Уперше на цьому тижні Гаррі зміг заснути.
6
«Роллс-ройс» в’їхав у ворота особняка, подолав довгий під’їзний шлях, обабіч якого вишикувалися, немов на чатах, високі дуби. Гаррі нарахував шістьох садівників іще до того, як побачив сам будинок. Під час свого перебування у школі Святого Беди Гаррі уявляв собі, як живе Джайлз, коли повертається додому на свята, але до такого підготуватися було неможливо.
Коли хлопець нарешті побачив будинок, його рот відкрився та так і залишився відкритим.
– Гадаю, початок вісімнадцятого століття, – зауважив Дікінс.
– Непогано, – похвалив Джайлз, – 1722 рік, будівничий Ванбру. Але впевнений, що ви не зможете сказати, хто розбив сад. Даю підказку: це сталося пізніше, ніж спорудження будинку.
– Я чув про одного видатного садівника, – сказав Гаррі, все ще оглядаючи будинок. – Умільця Брауна[14].
– Ось чому ми його вибрали, – зауважив Джайлз, – просто для того, щоб мої друзі почули про нього через двісті років.
Гаррі і Дікінс засміялися, автівка зупинилася перед триповерховим особняком, збудованим із золотистого котсволдського каменю. Джайлз вистрибнув із салону іще до того, як водій встиг відчинити задні дверцята. Він збіг сходами, випередивши двох своїх не таких прудких друзів.
Вхідні двері відчинили задовго до того, як Джайлз досяг горішньої сходинки, і якийсь високий чоловік в елегантному довгому чорному піджаку з чорною краваткою і смугастих штанях вклонився, коли молодий господар промчав повз нього.
– З днем народження, пане Джайлз! – привітав він.
– Дякую, Дженкінсе. Гайда, хлопці! – вигукнув Джайлз і зник у будинку.
Мажордом відчинив двері ширше, щоб дозволити Гаррі та Дікінсу наслідувати приклад товариша.
Щойно Гаррі увійшов досередини, то зупинився, заворожений портретом стариганя, який, здавалося, свердлив гостя своїм поглядом. Джайлз успадкував від дідугана схожий на дзьоб ніс, яскраво-блакитні очі та квадратну щелепу. Гаррі озирнувся, щоб поглянути й на інші портрети, що прикрашали стіни. Єдині картини, які він раніше бачив, були репродукціями в книжках: «Мона Ліза», «Кавалер, що сміється» і «Нічна варта». Він роздивлявся пейзаж художника, якого називали Констеблем[15], коли до зали увійшла жінка, одяг якої Гаррі міг назвати лише балетним.
– З днем народження, мій любий, – сказала вона.
– Дякую, мамо, – відгукнувся Джайлз, коли та нахилилася, щоб поцілувати його.
Вперше Гаррі міг бачити, як бентежиться його приятель.
– Це двоє моїх найкращих друзів, Гаррі та Дікінс.
Гаррі потиснув руку жінці, яка була ненабагато вищою, ніж він сам, а та подарувала йому таку теплу посмішку, що хлопець відразу став почуватися невимушено.
– Чому б нам не перейти до вітальні і випити чаю? – запропонувала господиня.
Вона
