подумала, чи не зайти й мені в Управління, або до Беррінґтон-гаусу, як правильніше було б його називати, але вирішила не робити цього. Зрештою, що б я сказала, якби зіткнулася з начальником Артура? Кінець кінцем, я безцільно подибала додому, намагаючись збагнути, що відбувається.
Я спостерігала за Г’юґо Беррінґтоном, коли він свідчив. Така ж упевненість у собі, така ж пиха, та сама напівправда переконливо звучали у звертанні до присяжних. Так само як він шепотів мені, коли ми опинилися вдвох у спальні. Коли він зійшов з трибуни для свідків, я вже знала, що Стен мав не більше шансів, аніж сніжинка на пательні.
У підсумковому виступі суддя описав мого брата як звичайного злодюжку, який скористався своїм становищем, аби пограбувати власного роботодавця. Він закінчив заявою, що не має іншого вибору, як відправити його до в’язниці на три роки.
Я була присутня на кожній судовій розправі, сподіваючись вхопити хоч якийсь фрагмент інформації, який міг би дати мені підказку про те, що ж сталося з Артуром того дня. Але до того часу, коли суддя нарешті оголосив засідання закритим, я не стала мудрішою, хоча й не сумнівалася, що мій брат розповів не всю історію. І багато води пролилося, перш ніж я дізналася, чому саме.
Я була не єдиною, хто відвідував ці розправи. На них іще ходив Старий Джек Коломазь, але ми з ним не спілкувалися. І, мабуть, більше ніколи б не побачилися, якби не Гаррі.
Минув іще якийсь час, перш ніж я змогла визнати, що Артур більше ніколи не повернеться додому.
Стена не було лише кілька днів, а я вже дізналася справжній зміст слів «зводити кінці з кінцями». Коли один із двох годувальників опинився в казематі, а інший бозна-куди звіявся, ми вже незабаром опинилися буквально на хлібі та воді. На щастя, на Стілл-Гаус-лейн існував неписаний закон: якщо хтось вирушав «у відпустку», сусіди робили все, що могли, щоб підтримати його сім’ю.
Преподобний Воттс приїжджав регулярно і навіть повернув трохи монет, які ми жертвували на тацю упродовж багатьох років. Панна Мандей з’являлася рідше, але й давала набагато більше, ніж хорошу пораду, завжди відходячи з порожнім кошиком. Але ніщо не могло компенсувати мені втрату чоловіка, невинного брата, замкнутого у в’язниці, та сина, який залишився без батька.
Гаррі нещодавно ступив свій перший крок, і я вже боялася почути його перше слово. Чи буде він пам’ятати, хто сидів на чолі столу, і запитає, чому це місце спорожніло? Саме дідусь вигадав, що маємо сказати, якщо Гаррі почне ставити запитання. Ми всі уклали угоду, щоб триматися тієї самої версії; зрештою, Гаррі навряд чи побачиться зі Старим Джеком.
Але в той час найгострішою проблемою родини Тенкоків стало те, як відігнати вовка голоду від наших дверей, або, що іще важливіше, збирача орендної плати та судового пристава. Після того як я витратила п’ять фунтів Стена, заклала в ломбард срібну обручку мами, свою обручку із заручин і, нарешті, й свою шлюбну обручку, тепер боялася, що цього не вистачить надовго до того, як нас виселять.
І це лише відтермінувало на кілька тижнів іще один грюкіт у двері. Цього разу це була не поліція,
