потупивши очі.
– Пробачте, панотче, але чи ж високо стоятиме авторитет дипломата-католика на православній Україні?
– Зате він високо стоятиме на греко-католицькій Україні, і це сприятиме зближенню обох Україн.
– Але ж він – граф!
– Я теж, прошу пана професора, в мирі – граф. – Шептицький знову скромно потупив очі.
– Вибачайте, графе, я нічого поганого на думці не маю, – знову спік рака Грушевський. – Але ж не рівняти особу такої національної популярності, як ви, до звичайного… гм, поміщика. Вибачайте, але я хотів сказати, що коли в наш революційний час збігається в одній особі, що вона, ця особа, і цареві служила, і католик, і поміщик, і граф, то… – Грушевський заплутався і тому вдався мерщій до радикального виходу із незручного становища, в яке потрапив. – Словом, ви мене переконали, я згодний. – І він поквапився перейти далі. – А кого ж нам призначити до Англії?
– Князя Трубецького. Князь Трубецькой, – додав Шептицький, щоб наперед допомогти співбесідникові не потрапити знову в конфуз, – теж був царським дипломатом і абшитований Тимчасовим урядом, теж поміщик і теж… княжої фамілії, одначе він – православний! І має всі ті, корисні для нас, якості, що й граф Тишкевич: почуває себе як риба у воді в позалаштункових дипломатичних комбінаціях.
– Але ж, – змолився Грушевський, – він же росіянин, кацап, ще й старовинного боярського роду!
– Зате він одружений з українкою, добре відомою вам дочкою київського миловара Ралле. В петербурзьких аристократичних салонах я неодноразово зустрічався з чарівною панією Трубецькою, і ми багато згадували Київ. Княгиня Трубецька не може забути київських контрактів і особливо нудьгує за медівниками з крамниці на Прорізній «Ось Тарас із Києва». Княгиня Трубецька, уроджена пані Ралле, стала однією з моїх симпатик. Нещодавно вона прийняла католицький обряд…
– От бачите! Вона вже перевернулась на католичку!
Грушевський ухопився за голову, та Шептицький, щоб покінчити з забарною дискусією, поважно підсумував:
– Не забувайте, пане професоре: у Франції та Англії ставлення до колишньої царської Росії було незрівнянно кращим, ніж до нинішньої Росії, революційної. Отже, колишні російські, царського корпусу, дипломати мають у вищих англійських та французьких сферах велику прихильність. Те, що ми користатимемо з їхніх послуг, викличе в західноєвропейських колах щиру симпатію до нашої справи. Зважте на це. Війну ще не закінчено, російська армія…
– От-от, армія, графе! Саме про це нам з вами і треба поговорити особливо серйозно! Хочу вас поінформувати…
– Зараз перейдемо до проблеми армії, пане професоре, але як будемо з дипломатичним представником до Англії?
– А хіба що? – здивувався Грушевський. – Ми ж договорилися вже, що – Трубецькой!
Розмова перейшла до армії.
5
Сяючи цілим обличчям, Грушевський підсунув через стіл Шептицькому купу телеграм від військових
