– от тоді й побратися можна буде.
– Степане, соколе мій хоробрий…
– Що, серденько?
– Але навіщо…
– Що?..
– Навіщо тобі славу на службі в гетьмана заробляти, коли я з тобою і без слави…
Вона зніяковіло замовкла.
– Без слави?! Що ти таке кажеш, серденько моє?!
– Та ні, не зрозумій мене невірно… Але ж і ти славного роду, і я. Обоє ми з небідних сімей…
– Ну то й що?
– Тоді навіщо тобі славу на службі в Мазепи заробляти?!
Тільки розсміявся Степан цьому питанню, від якого за версту віяло дівочою лагідністю, сумирністю та нерішучістю.
– Але ж, Гелено, серденько моє, хіба ж багатство та слава мого роду, мого батька – то моя слава?!
– Не твоя, Степане, так – лише твого роду…
– Ну, от бачиш! А я хочу не просто батьківську славу та багатство успадкувати, а й собі бодай трохи нажити! І підтвердити, що я сам аж ніяк не гірший від славетних моїх предків. А де можна найкращу та найбільшу славу заробити, як не в самого гетьмана на службі?!
– Встигнеш, орлику мій сизокрилий, все іще встигнеш – і слави нажити, й багатства здобути!
– Встигну, так. Але ж хочеться якнайшвидше… Ми й без того поспішаємо занадто: ще й двох місяців не минуло відтоді, як побачились уперше. Пам'ятаєш?..
– Ти знаєш, Степаночку, – ні!
– А от я ніколи не забуду, як перестрів тебе на околиці Прилук у перший же день по приїзді додому!
– А я ж тебе навіть не помітила тоді. Ой, Степаночку!.. – збентежена Гелена відвернулася від парубка й зітхнула.
– Зате я тебе помітив, – Степан розвернув дівчину до себе й потягнувся жадібними вустами до її вуст. Проте Гелена відсторонилася й схвильовано вигукнула:
– Але ж, Степане!..
– Що?..
– А як же я?!
– Що – ти?!
Іван при цих словах весь здригнувся: якби зараз був на місці Степана – показав би, як і чим гідно відповісти дівчині! Не те що цей бовдур…
– Як же я без тебе?.. – мовила Гелена.
– Але ж, ластівко моя! Я ж не кидаю тебе напризволяще, не відмовляюсь від твого щирого кохання. Я всього лише прошу зачекати із нашим весіллям один рік. Ось побачиш – рік пролетить непомітно…
– Степане!
– Присягаюся, що за рік цей або здобуду на службі в гетьмана славу, або героєм загину…
– Степане!!! – схоже, Гелена перелякалась не на жарт.
– …або нічого з моєї затії не вийде, і тоді кину я ту службу, повернусь до тебе, голубонько моя, щоб зажити тихим мирним життям.
Поки Гелена охкала та виснула на шиї в юнака, до болю вражена перспективою загибелі коханого на гетьманській службі, а Іван намагався прикинути, які вигоди відкриває перед ним річна відстрочка весілля цих «голубків», Степан щиро й
