коли я сказав, що містер Кафф бажає говорити з нею.
– Невже я обов’язково повинна його прийняти? – спитала вона. – Чи не можете ви, Габріеле, замінити мене?
Мені це здалось незрозумілим, і, напевно, моє здивування відбилось на моєму обличчі. Міледі зволила дати пояснення.
– Боюсь, що мої нерви не зовсім у порядку, – сказала вона. – В цьому лондонському полісменові є щось таке, що викликає в мене огиду, – не знаю чому. Я передчуваю, що він внесе в наш дім розлад і нещастя. Це безглуздо й зовсім невластиво мені, але це так.
Я не знав, що їй відповісти на це. Чим більше я спостерігав сищика Каффа, тим більше він мені подобався. Міледі, висловившись переді мною відверто, вмить оволоділа собою; як я вже казав вам, вона була з природи жінкою сильної волі.
– Якщо неодмінно мені треба з ним говорити, нехай так, – сказала вона. – Але я не можу себе примусити залишитися з ним віч-на-віч. Запросіть його сюди, Габріеле, і побудьте тут під час нашої розмови.
Наскільки я пам’ятаю, це був перший приступ зневіри в моєї пані з того часу, як вона була ще дівчинкою. Я повернувся в будуар. Містер Френклін вийшов у сад до містера Годфрі, який мав незабаром їхати в місто. Ми із сищиком Каффом пішли прямо в покої міледі.
І знаєте, міледі справді трохи зблідла, коли побачила його.
Однак вона відразу ж оволоділа собою й запитала сищика, чи він не заперечує проти моєї присутності. Вона додала, що я не тільки її старий слуга, але й надійний порадник, і що в усіх домашніх справах вона звикла зі мною радитись. Сержант люб’язно відповів, що він дивиться на мою присутність, як на поміч, оскільки має сказати дещо про слуг взагалі й пересвідчився, що моя компетентність у цій справі вже принесла йому певну користь. Міледі показала на два стільці, і ми відразу ж сіли радитися.
– У мене вже склалась певна думка про цю справу, – почав сищик Кафф. – Прошу вашого дозволу, міледі, залишити її поки що при собі. А зараз я хочу згадати про своє відкриття нагорі, у вітальні міс Веріндер, і про те, чим я вирішив – з вашого дозволу, міледі, – зайнятися в першу чергу.
Далі він розповів про пляму на дверях і про зроблений ним висновок так, як він виклав його тільки що інспекторові Сігреву.
– Одне можна сказати з цілковитою певністю, – додав він на закінчення. – Алмаз пропав з шухляди шафки. Незаперечне також й інше: сліди від плями на дверях повинні бути на одязі, що належить комусь у цьому домі. Перш ніж ми зробимо ще один крок уперед, ми повинні знайти цей одяг.
– І це приведе, мабуть, до викриття злочинця? – спитала моя пані.
– Прошу пробачення, міледі, я не кажу, що алмаз украли. Я тільки говорю зараз, що алмаз пропав. Якщо буде знайдено одяг з плямою, тоді це може повести й до відшукання алмаза.
Міледі глянула на мене.
– Ви що-небудь зрозуміли? – спитала вона.
– Сержант Кафф розуміє, міледі, – відповів я.
– А яким чином ви збираєтеся знайти замазаний одяг? – спитала моя пані, знову
