даних про рух Кобилиці (з виємком рапортів чернівецького старости до львівського губернатора та губернатора до міністра, документів, важних для хронології подій, але зовсім байдужих для оцінки їх характеру), Гельферт користується звістками чернівецької «Bucovin-и», користується досить некритично, приймаючи за певні ті промови, які вкладає в уста Кобилиці ворожа газета. З сього каламутного жерела взяв Гельферт відомість про наказ Кобилиці гуцулам приготовляти овес і харч для війська; сі слова мали бути сказані на одній із «сесій», скликаних Кобилицею, отже, десь у падолисті 1848; тим часом польські звістки про ті сесії, хоч і як ворожі Кобилиці, нічого не знають про такі слова, а «Висоvina» вкладає їх в уста Кобилиці, але аж в часі його нібито агітаційної подорожі по повороті з Сігета, перед самим нападом Бема, отже, в перших днях січня 1849 р., хоча ми знаємо напевно, що тоді при острих морозах Кобилиця сидів десь, схований у горах, а в околиці Путилова до 5 січня стояв з військом Сиржистий і ніяких гуцульських зборів не було.
Бере на віру Гельферт і друге твердження «Bucovin-и», буцімто Кобилиця заказував гуцулам іти до ополчення та робити засіки в горах проти угрів. Але ж і сі відомості, подані у Гельферта в категоричній формі, в чернівецькій газеті виглядають зовсім недоладно. По-перше, Кобилиця агітує проти них ще перед нападом Бема, значить, щонайменше на тиждень перед їх виданням, в пору, коли ніхто не міг знати, чи такі зарядження взагалі будуть видані. По-друге, сама «Bucovina» не може сконстатувати ані одного факту, де би гуцули дійсно противилися зарядженням військової власті; в одинокім Селетині вийшло маленьке опізнення задля браку хліба, і сюди зараз іде військо і знаходить серед народу повний послух. По 16 січні Кобилиця не міг уже й думати ні про яку агітацію, бо по гірських селах знов стояли військові постої. A «Gazeta Lwowska» виразно констатує, що зараз по нападі Бема в горах зібрано до народного ополчення 3000 жвавих гуцулів.
Лишаючи на боці загальний характер кошутівського повстання, шляхетсько-міщанського радше, ніж демократичного, і крайньо ворожого слов’янам, недоладність підозрівання Кобилиці в зв’язках з уграми видно вже хоч би з того, що одинокий напад угрів на Буковину під проводом Бема був зроблений, очевидно, без найменшого числення на якусь поміч гуцулів, у околиці, далекій від «збунтованого» округу. Се була партизанська демонстрація, що мала нагнати страху противникові, але не обчислена ні на які стратегічні користі. Бем, переночувавши в Дорні, вернув назад у Семигород, не пробуючи йти далі, хоч не знайшов серйозного супротивлення. Се чули, мабуть, і противники Кобилиці, коли в цвітні 1849 р. видумали ще два напади угрів уже просто на збунтовану територію, до Селетина та Путилова, і силкувалися взяти на ті качки несвідущих географії віденських німців.
Отець Білинкевич у своїй рукописній реляції прихиляється також до думки про те, що Кобилиця був у змові з уграми. На се у нього є два докази: говорення Кобилиці про овес і факт його ув’язнення в Жаб’ї: очевидно, мовляв, він хотів утікати на Угорщину. Щодо першого, то ми вже показали,
