візник стримував коней, готових рушити, слуги прив’язували пачки шнурами до полудрабків.
Василевському стала підозрілою ця метушня, він кивнув Маркіянові й притьмом вискочив з брички, вони обидва квапно пройшли алеєю, але біля брами мусили зупинитися: лакеї несли вицяцькуваний золотою різьбою портшез, в якому сиділо закутане у біле фередже, у фесці з китицею, якесь опудало; лакеї висаджували портшез з опудалом на повіз, вмощуючи його поруч з візником.
Тоді радник, забувши про свою поважність і посаду, побіг замковим двором, за ним Маркіян, вони вибігли сходами на другий поверх; звідкись долинав п’яний спів, співак фальшував на високих нотах бравурну мелодію. Василевський на мить зупинився, дослуховуючись, потім відчинив двері кармазинового залу.
За столом у бароковому кріслі, в якому за поруччя правили турові роги, сидів п’яний граф Едмунд Ржевуський, він колошматив розчепіреними пальцями волосся, воно липло до чола і скронь, граф витирав сльози і, не звертаючи уваги на прибулих, надривно співав.
Комоди, кабінети були розкриті, шухляди повідсувані, стіни голі, тільки цвяхи стирчали там, де висіли картини, у бібліотечній шафі на порожніх поличках – відбиті в пилюці сліди книжок.
З кута дивилися на зал чиїсь очиці, Василевський здригнувся, побачивши зідіотіле обличчя, воно відкрило беззубого рота і проказало:
– Gdzie ja jestem, gdzie? No, powiedz mi, paniedzieju…48
Радник кинувся до Едмунда, потрусив його за вилоги кафтана.
– Хто тут був, хто?!
– А-а, то ти, Тадзю! Ну ходи, дай цалуса… Хто був? Вели-и-кий чоловік! – підніс Едмунд вказівного пальця. – Індійський князь! Він їде в Аракан, то я віддав йому трохи картин і книжок… Хай і там знають нашу культуру… Чого так дивишся, хай знають! Єще Польска не зґінела!
Василевський кинувся до вікна. Біля виїзної брами вже нікого не було, за «індійським князем» пропав слід.
– Тадзю, прецінь вип’ємо, мій дорогий колеґо, – схопився Едмунд. – Мій двоюрідний дядько емір Ревуха вже вирушив із Саврані з козаками! Ой, поїхав Ревуха-а!… А я закінчую писати трактат, який стане настільною книгою кожного польського патріота… Ти що так дивишся, не віриш? Ржевуські піднімають повстання за незалежність Польщі! Ти проти? Тадзю, фе-е, а я думав, що ти теж патріот… No, wypijemy za niepodległość!49
Едмунд вилив у рот з пугаря вино і впав на крісло, до решти сп’янілий.
Маркіян сказав до Василевського:
– Пане радник, я поїду до Львова…
– Їдь, їдь… – відповів віце-маршалок глухо. – А я почекаю, поки цей патріот прочумається. Тільки як ти, чим?
– Та вже якось…
– Добре, добре, я знайду тебе в Захара Авдиковського.
Маркіян прожогом вибіг з кармазинового залу, мов із чаду.
Розділ шостий
Львів утихомирився в новорічні морози. Передусім вони притлумили нищівну
Де я є, де? Ну, скажи мені, пане добродію… (
Ну, вип’ємо за незалежність! (
