а з іншого – той, хто не знає ліку боргам. Не залишається жодних питань щодо того, хто ж вийде з боротьби переможцем.
– Дивні вони, ці американці, – зауважила Мірей. – Це ж не те щоб твоя дружина кохала тебе.
– Ну, – сказав Дерек, – і що ж ми тепер робитимемо?
Танцівниця запитально глянула на нього. Він підійшов і взяв обидві її руки у свої.
– Ти залишишся зі мною?
– Що ти маєш на увазі? Після…
– Так, – підтвердив Кеттерінґ, – після того, як кредитори накинуться, наче голодні вовки на кошару. Я збіса небайдужий до тебе, Мірей: ти ж не покинеш мене?
Та висмикнула свої долоні.
– Ти ж знаєш: я тебе обожнюю, Дере́ку!
Але в її голосі вчувалася нотка ухильності.
– То он воно, значить, як? Щурі тікають з корабля, що тоне?
– Ой, Дере́ку, тільки не починай!
– Кажи, як є, – гнівно видобув Кеттерінґ. – Ти мене кинеш – вгадав?
Та стенула плечима.
– Ти дуже мені подобаєшся, mon ami, – так, справді, дуже. Ти такий милий – un beau garçon,[7] але ce n’est pas pratique.[8]
– Бо ти – іграшка багатіїв, еге ж? Вся річ у цьому?
– Називай це як тобі завгодно.
Задерши голову, вона відкинулася на подушки.
– Дере́ку, а ти мені все одно подобаєшся.
Той підійшов до вікна і якийсь час стояв там спиною до неї, дивлячись на вулицю. Нарешті танцівниця підвелася на лікті й зацікавлено поглянула на нього.
– Mon ami, про що ти думаєш?
Він посміхнувся їй через плече, і від його дивної посмішки тій стало якось неспокійно.
– Як не дивно, я думав про жінку, люба.
– Про жінку… е-е?.. – Мірей вхопилася за те, що могла зрозуміти. – А, ти думаєш про якусь іншу жінку?
– О, тобі нічого хвилюватися: це просто уявний портрет. «Портрет сіроокої леді».
– Коли ти познайомився з нею? – різко спитала та.
Дерек Кеттерінґ зареготав, і в цьому сміху чулася глузлива, іронічна нотка.
– Я зіштовхнувся з цією леді в коридорі готелю «Савойя».
– Он як! І що вона сказала?
– Наскільки мені вдається пригадати, я їй сказав «Перепрошую!», а вона відповіла «Пусте» чи щось таке.
– А далі? – наполягала танцівниця.
Кеттерінґ знизав плечима.
– А далі – все. Інцидент було вичерпано.
– Я ні словечка не розумію зі сказаного, – заявила Мірей.
– Я про портрет сіроокої леді, – замислено пробурмотів Дерек. – А також про те, що навряд чи коли зустрінуся з нею знову.
– Чому?
– Бо вона може принести мені нещастя. Жінки – вони такі.
Танцівниця тихо зісковзнула з кушетки і, підійшовши до нього, обвила його шию довгою, наче змія, рукою.
– Ти дурник, Дере́ку, – промурмотіла вона, – справжнісінький дурник. Так, beau garçon і я тебе обожнюю, але я не створена для бідності
Гарний хлопець (
Це непрактично (
