матеріали, – звинувачення, яке тягне на кримінальну відповідальність. Боббі моментально здасть і фотографів, і моделей, і свою зіркову братію – інакше з ними не можна.
День був холодний, вітряний; Джек попрямував на захід, до «Олімпіка». Дорогою він слухав радіо; диктор згадав ім’я Елліса Лоу: розповідали про скорочення бюджету прокуратури. Елліс щось відповідав; згадавши про Білла Макферсона, Джек переключився на іншу станцію. Там грала якась весела бродвейська пісенька, але думки про Макферсона з голови не йшли.
Операція із «Цілком таємно» – це була його ідея: Макферсон любив кольорових дівчат, Сід Гадженс любив публікувати пікантні історії. Елліс Лоу про все це знав, план схвалив і був вдячний за таку послугу. Дружина Макферсона подала на розлучення, а Лоу нічого більше й не треба було – його рейтинг стрімко рвонув угору. Але Дадлі Сміт вирішив, що цього замало, і зробив усе напевно й легко.
У Дот Ротштейн була одна кольорова дівчина, з якою вони познайомилися в колонії для неповнолітніх і з якою час від часу розважалися. Дот домовилася із подружкою, Дадлі Сміт і його вірний посіпака Майк Брюнинг приготували заздалегідь номер у мотелі «Бузок» – знаменитому траходромі на Сансет-Стріп, за містом, де навіть окружний прокурор – просто іще один мужик, впійманий у самих трусах на гарячому. Макферсона запросили на вечерю до «Тихого океану». Дадлі та Марвелл Вілкінс – чорна чотирнадцятирічна красуня – чекали зовні. Брюнінґ завчасно сказав кому треба, і шериф Західного Голлівуду попередив пресу, а Джек Вінсеннс долив Макферсону в останній келих мартіні хлоралгідрату. З ресторану окружний прокурор вийшов уже на ватяних ногах, проїхав на своєму «каділаку» кілька кілометрів, на розі Вілшир та Альворада звернув на тротуар і вимкнувся. Брюнінґ із наживкою – Марвелл у коктейльній сукні – слідував за ним. Він сів за кермо автомобіля Макферсона, привіз Білла й дівчину на умовлене місце, а те, щоби це вплинуло на політику, було вже справою техніки.
Еллісу Лоу нічого не сказали – він вважає, що йому просто пощастило. Дот відправила Марвелл до Тіхуани, усі витрати оплатили – з бюджету жіночої виправної системи. Макферсон залишився без дружини та без роботи, але мав би подякувати, що не вирушив за ґрати за розбещення неповнолітньої, бо Марвелл так і не знайшли. Але дещо муляло Вінсеннсові – він знову змушений був зробити брудну послугу. Тому що Дот Ротштейн була в лікарні в жовтні сорок сьомого, тож, якщо вона знає, цілком можливо, знає і Дадлі. А якщо знають вони, то треба піти на все, аби більше ніхто не дізнався – передовсім Карен.
Ось уже цілий рік він був для неї справжнім героєм; іноді він і сам починав у це вірити. Він перестав посилати гроші дітлахам Скоґґінсів, закривши рахунок на сорока тисячах – стосунки з Карен вимагали грошей, а кожна ніч з нею вела його все далі від «Малібу Рандеву». Джоан Морроу Лоу залишалася такою ж стервою; Велтон і матуся, хай і знехотя, але змирилися з ним, а Карен любила Джека так, що часом йому ставало соромно. І робота у Відділі моралі була страшенно нудною – щоразу, коли траплялася справа, пов’язана
