ця концепція допомагає нам не забувати про ці чотири основні компоненти успішної співпраці.
II. Що означає принцип happy – happy?
Сподіваюся, завдяки моєму методу вам вдасться досягти мети: порозумітися з людиною, яка прагне іншого, так, щоб обидві сторони залишилися задоволеними.
Звісно, іноді трапляється й таке, що все завершується домовленістю, на яку ви не можете погодитися, і обом сторонам ліпше шукати успіху деінде. Проте вас здивує, як часто можна знайти варіанти співпраці надалі з людиною з відмінними від ваших поглядами за умови, що ви все робите як слід і уникаєте найтиповіших помилок. А це: негативне ставлення і неправильний підхід, надмірне бурчання через вимоги й позиції, нехтування тим, що справді має значення. І останнє, але не менш важливе: нездатність скерувати розмову в потрібне річище, коли вона зайшла не в той бік.
П’ять кроків допоможуть не лише уникнути найтиповіших помилок, а й покажуть, як часто можна створити умови, які створять хороший настрій вам і співрозмовнику. Цей метод допоможе вам створити приємну атмосферу навіть за не надто сприятливих умов, коли одна зі сторін гнівається чи не готова ні на крихту поступитися, чимось засмучена, або ж просто не має бажання співпрацювати.
Зараз я хочу пояснити, що лежить в основі концепції і чому вона допомагає думати й діяти ефективніше. Саме в ній закладено неабияку силу.
Що лежить в основі принципу happy – happy
Принцип happy – happy передбачає досягнення порозуміння, де особливу увагу зосереджують на задоволенні, відносинах, співпраці й майбутньому.
Варто лише поглянути на термін happy – happy, щоб зрозуміти: він символізує дві одночасно задоволені сторони.[3] Цього можна досягти завдяки ухваленню взаємовигідних рішень і отриманню задоволення від розмови (процесу) обома сторонами.
Взаємовигідне рішення – це рішення, що враховує особливі інтереси й потреби обох сторін. Це найголовніше завдання п’ятьох кроків.
Окрім цього, кроки також зосереджують особливу увагу на тому, як задовольнити іншу сторону, навіть якщо ви не маєте змоги втілити бажання опонента. Щоб ліпше пояснити, що саме я маю на увазі, як приклад наведу один експеримент:
Якось студентів юридичного факультету об’єднали в пари й попросили обговорити будівництво басейну.[4] Один зі студентів дістав роль адвоката власника майна, розлюченого через те, що басейн збудовано з порушеннями умов договору. Другий студент представляв адвоката будівельної компанії, яка була невдоволена тим, що їй не сплатили узгодженої суми. Завдання студентів – урегулювати конфлікт.
Після завершення переговорів студентів попросили оцінити, як вони вели дискусію й до чого домовилися.
Як гадаєте, чи все вдалося? Думаєте, процес і обраний шлях вплинули на їхнє ставлення до порозуміння? Звісно, що так. Як виявилося, студенти з позитивним
Мене іноді запитують, чи можна принцип
Hollander-Blumoff, R., & Tyler, T.R. (2008), Procedural justice in negotiation: Procedural Fairness, Outcome Acceptance, and integrative potential,
