розмову із собою. І ти побачив. Що саме ти побачив, було неясно. І ти подумав, що то людина. А я кажу, що то був нічний метелик. І ми обидва помиляємось. Але це тому, що нам доводиться розмовляти. І все ж, я маю перед тобою перевагу, тому що бачу краще за тебе і тому що я знайомий із тлумаченням шаманів; так що я знаю, хоча й не зовсім точно, що примара, яку ти бачив сьогодні ввечері, була нічним метеликом.
– А тепер, – сказав він, даючи настанову, – ти станеш мовчазним та вільним від думок, і нехай той маленький нічний метелик явиться тобі знову.
Навряд чи був я здатен вести записи в цю мить, але дон Хуан лише розсміявся та наполіг, щоб я продовжував писати, наче мені ніщо не заважало. Він доторкнувся до моєї руки і сказав, що сам процес записування є найкращим щитом для мого захисту.
– Ми ніколи раніше не говорили про нічних метеликів, – продовжив він. – Аж дотепер час був усе непідходящий. Як тобі вже відомо, ти був позбавлений душевної рівноваги. Щоб виправити це, я навчив тебе жити життям воїна. Отже, воїн починає свій шлях із переконанням, що він не має душевної рівноваги; і тоді, живучи з повним усвідомленням цього та з абсолютним самовладанням, він без поспіху чи примусу робить геть усе можливе, щоб досягти цієї рівноваги.
– У твоєму випадку, – вів далі дон Хуан, – як і у випадку з кожною людиною, душевна неврівноваженість була наслідком усіх попередніх діянь. Але тепер твій дух, здається, перебуває в потрібній площині, щоб я почав говорити з тобою про нічних метеликів.
– А як ви дізналися, що тепер підходящий час поговорити про нічних метеликів?
– Коли ти приїхав, я на мить угледів якраз цього метелика, що никав собі сюди-туди поблизу. І це було вперше, коли він здавався приязним та відкритим. Я зустрічав його й раніше, у горах поблизу будинку Хенаро, але тільки як щось загрозливе, що відображало відсутність у тобі організованості.
У цей момент я почув якийсь дивний звук. Він був схожий на приглушене скрипіння двох гілок, які терлись одна об одну, чи на віддалене торохтіння невеликого двигуна. Звук цей міняв тональність, створюючи моторошний ритм. А потім він припинився.
– Це був отой нічний метелик, – озвався дон Хуан. – Можливо, ти вже помітив, що хоча світло й доволі яскраве, щоби приваблювати нічних комах, та навколо ліхтаря не видно жодної.
Я цього якось не помічав, але, щойно дон Хуан звернув на це мою увагу, я зауважив також і неймовірну тишу в пустелі довкола будинку.
– Не тремти, – сказав він спокійно. – Немає нічого в цьому світі такого, чого воїн не зможе пояснити. Річ у тім, що воїн уже вважає себе мертвим, тому йому нема чого втрачати. Найгірше з ним уже сталось, тому його розум ясний і спокійний; і якщо його судити за його вчинками або словами, то ніхто ніколи не запідозрить, що воїн перебачив уже все на світі.
Слова дона Хуана і, перш за все, його настрій мене дуже заспокоїли. Я йому на те відказав, що хоч у своєму повсякденному житті більше й не переживаю того всепоглинаючого
