сказав на це король Едмунд, – таке саме передчуття гнітить і мене.
– І мене, – докинув король Пітер.
– І мене, – погодилася королева Сьюзан. – Якби моя воля, повернулися б до коней. Не варто випробовувати долю та продовжувати гонитву.
– Панно! – вигукнув король Пітер. – Молю вас пробачити мені ці слова, проте ніколи ще в нашу бутність королями – а ми доклали рук до багатьох гідних справ, чи то йшла мова про битви, істину пізнання, ратні подвиги, чи правосуддя – ніколи ми не кидали нічого, а завжди доводили справу до кінця.
– Брат наш правду каже, сестро, – промовила королева Люсі. – Здається мені, що вкриємо ми себе ганьбою, коли передчуття наші змусять нас припинити гонитву на благородного звіра та на півдорозі повернути назад.
– Мудрі слова твої, сестро, – погодився Пітер, – і до того ж охопило мене бажання дізнатися про призначення цього стовпа, і навіть за найкоштовніші з найкоштовніших каменів Нарнії та островів не повернусь я назад.
– Ну, коли ми вирішили так, – мовила Сьюзан, – тоді з Асланом у серцях продовжмо наш шлях і гідно зустріньмо пригоди, що їх готує нам доля.
Тож королі та королеви рушили в гущавину, та не встигли зробити і дюжину кроків, як згадали, що дивина та зветься просто ліхтарним стовпом, а варто їм було ступити ще кроків зо двадцять, як вони помітили, що прокладають собі шлях уже не поміж зеленої хвої, а поміж хутряних пальт. Ще крок вперед, і вони – вже не королі й королеви у мисливських вбраннях, а просто Пітер, Сьюзан, Едмунд та Люсі у своєму старому звичайному одязі – вивалилися з прочинених дверцят шафи у порожню кімнату. То був той самий день і той самий час, коли вони залізли до шафи, ховаючись від місіс Макріді та її екскурсантів. Ті ще галасували, як і раніше, у коридорі, та, на щастя, до порожньої кімнати ніхто не зазирнув, тож дітей так ніхто і не спіймав.
На цьому наша розповідь і добігла б свого кінця, якби діти не вирішили розповісти про свої пригоди Професорові, хоча б задля того, аби пояснити загадкове зникнення чотирьох пальт із гардероба. Професор, що був чоловіком виняткового розуму, не закликав їх казати правду та не городити дурниць, як не вимагав він і доказів.
– Ні, ні, – мовив він, – не думаю, що якби вам зараз заманулося повернулися за пальтами, то вам би це вдалося. Цим шляхом до Нарнії вам уже не потрапити. Та й навіщо вам ті пальта, коли б ви там опинилися? Га? Що б ви спитали? Звичайно, одного дня ви знов завітаєте до Нарнії. Коли-небудь. Недарма ж казали: «Коли вже король, то король назавжди». Та навіть не намагайтеся потрапити туди навмисно. І не шукайте нові шляхи. Вони самі вас знайдуть. І не базікайте про це багато, навіть між собою. А тим паче при сторонніх, коли не будете певні, що з ними також траплялося щось подібне. Як здогадатися? Дуже легко. Їх викриє таємниця – раптове слово чи необережний погляд. Тільки самі тримайте очі розплющеними. Боже мій, і чого їх тільки навчають у тих школах?
Отак і добігли кінця дива в платтяній шафі. Та коли Професор мав рацію, то пригоди в Нарнії тільки-но починалися.
Принц
