Пресвітлої Величності, волі, про що прошу покірно милостивого Вашої Царської Пресвітлої Величності указу, чи мені з тим волоським господарем зсилатися для відомостей, чи те посилкове діло непотрібне. А ту циферну азбуку послав я в той-таки Вашої Царської Пресвітлої Величності малоросійський приказ».
Насамкінець розділу слід розглянути також західний, «польський», напрямок зовнішньої політики українського гетьмана у даний період (до початку Північної війни, яка принесла чималі зміни). І цікаво: всупереч доносам до Москви ворогів Мазепи, які виставляли його великим прихильником Речі Посполитої, він у цей час вів стосовно Польщі політику, обумовлену «Вічним миром» 1686 року між Росією та Річчю Посполитою: військовий союз у рамках Священної Ліги проти Туреччини, збереження територіального status quo на Правобережній Україні (яка, за винятком Києва, належала полякам).
Польська сторона також намагалася перетягти українського гетьмана на свій бік, але ні спроби шляхтича Доморацького, ні таємна місія французького дипломата Фуа де ля Невіля в 1689 році не досягли мети – добитися розриву Мазепи з Москвою і його переходу на бік короля польського Я на III Собеського. Взаємини гетьмана з польськими владними колами залишалися підкреслено-офіційними, проте Мазепа не поривав дружніх контактів із багатьма представниками польського істеблішменту, які згодом, з початком зміни зовнішньополітичного курсу його держави, стали йому в пригоді.
Через умови «Вічного миру» і необхідність враховувати позицію Росії гетьман просто не міг узяти Правобережжя під своє покровительство, як не раз пропонував герой правобережної козаччини фастівський полковник Семен Палій. Мазепа з відома Петра І допомагав правобережним козакам амуніцією та провіантом, гетьманські й охотницькі (наймані) полки спільно ходили на турецькі і татарські укріплення, але, наприклад, план Мазепи переселити козаків Палія на територію лівобережного Переяславського полку російський уряд не прийняв як занадто небезпечний щодо перспектив російсько-польських відносин. Проте уважний читальник, можливо, захоче знати, звідки на понищеному війнами доби Руїни та відданому полякам Правобережжі взялася козаччина і вищезгаданий Палій?
Справа в тому, що досвід важкої війни з Туреччиною довів польському урядові доцільність відновлення козацтва як дійового способу військової самоорганізації місцевого українського населення прикордонного краю. Ще гостріше постало це питання у законодавчому плані після вступу Речі Посполитої до антитурецької коаліції і поновлення активних бойових дій проти Туреччини та Кримського ханства: останнє так само продовжило спустошливі набіги на Правобережну Україну, котра тільки-но почала заново заселятися. Крім того, як ми вже зазначали, польський уряд не припиняв будувати далекосяжні плани щодо повернення Лівобережжя та Києва, і в цих планах, як і за доби Руїни, правобережне козацтво
