«козацьке свавілля». Яблоновський писав довгі грізні листи Палієві та іншим козацьким ватажкам з вимогами припинити «бешкети», але це так само не мало жодного ефекту. Частина шляхти Київського воєводства побоювалася рішуче діяти проти козаків, пам'ятаючи грізні часи Хмельниччини. Але деякі шляхтичі й особливо магнати нападали на «Паліївщину», перетворюючи села на згарища, вбиваючи та забираючи з собою селян. Один із представників українсько-польської магнатської родини Замойських писав Палієві, аби той викинув із своєї буйної голови думку про «удільне князівство Фастівське», яка, мовляв, зародилася там під впливом горілки. У відповідь восени 1689-го енергійний полковник напав на Немирів, де була резиденція його суперника – пропольського гетьмана Гришка, потрапив до полону, звідки наступного року втік.
Із боротьби проти польських магнатів і згодом польської влади Палій виніс цінний досвід – він зрозумів, що перемогу можна здобути лише в союзі з козацтвом Гетьманщини. Де, коли і за яких обставин уперше перетнулися непрості життєві шляхи Івана Мазепи та Семена Палія, – сказати важко. У 90-ті роки XVII століття обидва видатних українці кілька разів зустрічалися (Палій приїздив до Батурина, зокрема, в 1698 році з приводу весілля гетьманського небожа Обидовського). Лідер правобережного козацтва прохав військової допомоги у Мазепи та російської влади, пропонуючи натомість прийняти у підданство мешканців підконтрольної йому території. Але якою б привабливою не здавалася цареві та лівобережному гетьманові така пропозиція, вона йшла всупереч загальному політичному курсу на союз із Річчю Посполитою в рамках анти-турецької коаліції, і Палій отримував лише обмежену таємну допомогу від Мазепи (порохом, боєприпасами, зброєю тощо). У результаті він вирішив боронитися проти будь-яких польських спроб витіснити його з земель і почав спішно зміцнювати свій Фастів.
Якою ж була політика гетьмана Мазепи стосовно Правобережжя до початку Північної війни? Ми можемо впевнено твердити, що гетьман як колишній «дорошенківець» головною метою своєї політики вважав об'єднання двох історичних частин держави Хмельницького в одне політичне ціле. Цю політику навряд чи варто, модернізуючи, називати «соборницькою», адже мова не йшла про реальне об'єднання всіх етнічних українських земель. Ті території, де не існувало козацтва (наприклад, Галичина), мали небагато шансів утриматися в складі Української козацької держави. Але об'єктивно така політика Мазепи була єдино вірною для тогочасної України – тільки об'єднання матеріальних та людських ресурсів Ліво– і Правобережжя могло дати козацькій Україні шанс вистояти проти численних супротивників, що переважали її і за потенціалом, і за рівнем та темпами політичного розвитку. Саме тому гетьмана не могла не приваблювати ідея включення великої частини Правобережжя (Фастівщини та Білоцерківщи-ни) з готовим козацьким устроєм до складу Української козацької держави. Крім того,
