скреготнув ключем.
– Виходь.
З темної нори муру боязко, поволі вийшов блідий зарослий чоловік; Марія нізащо не впізнала б тепер свого Микиту.
– Відпочив, гончарю? – спитав насмішливо боярин.
– Не дай Боже нікому… – вистогнав Микита.
– Іди тепер до служб, там тебе поголять, у цейхгаузі зброю дадуть і – до намету, в хоругву!
– Боярине…
– Мовчи… Горшками ти здольно воював, побачимо, як келепом орудуватимеш.
– Та я… Та я за всіх… за все!.. І за Мартина теж…
Перед вечором Микита вийшов за браму – в кольчузі, шоломі, з мечем при боці. Ішов до свого намету. На камені сиділа жінка, і скрикнув Микита, уздрівши Марію.
Вона довго приглядалася до ратника, очам своїм не вірила, а потім з плачем припала до мужа.
– Тут не можна, Маріє, не можна, – віднімав Микита жінчині руки і гладив їх. – Я ж воїн, Бог допоміг… А ти йди додому, крути горшки і продавай. Може, мене відпустять на день-два, я буду проситися. Іди.
Він збіг униз на леваду, де стояли намети, Марія довго дивилася йому вслід, а потім пішла дорогою над аркадами – горда, немов княгиня!
Розділ сьомий
Коронація
Після святого Якуба, коли втомлене спекою літо вже улестилося до ласкавої осені, на Вавелі залихоманило. Королеві донесли, що з Відня, минаючи Познань, йтиме ескорт від Сигізмунда з короною до Вільнюса.
Треба було негайно їхати в Литву. Може, ще вдасться мирно вмовити Вітовта незатіювати коронаційного з'їзду. Та ось з Рима прибув до Кракова легат з папським листом. Мартин V велів Ягайлові прийняти гуситських вождів, які вершать свої «прекрасні походи» по Європі, але не перестають добиватися відкритого диспуту з католицькими ієрархами. Папа пропонував вислухати й переконати їх словом, щоб припинили кровопролитну війну. При цьому передав королеві листа вождя гуситів, адресованого Сигізмундові. Проповідник Прокіп Лисий, який перейняв після смерті Жижки гуситську булаву, погрожував імператорові:
«Ми боремося, як відомо вашій імператорській світлості, за чотири артикули. Хай слово Боже приголошується вільно – не лише тими духовними особами, яким папа довіряє місію проповідництва. Хай приймають причастя усі християни – не тільки духовенство. Хай кожен, незважаючи на сан, однаково відповідає перед законом за свої гріхи. Хай духовна влада відділиться від світської. Для захисту цих артикулів ми взялися за меч і не покладемо його доти, доки їх не визнає весь світ. То хай тобі буде відомо, приречений королю, що ми провадимо з тобою війну не задля користі, а ради Христової істини. Раніше ніж позбавиш нас слави, сам станеш ниций, раніше, ніж образиш Христа, сам славу свого імені переміниш на вічну ганьбу перед народами».
Можливість здійснення цих погроз була тепер для всього світу очевидною: гусити здобували в Європі місто за містом, твердиню за твердинею, добиралися до Польщі. Сигізмунд сам був безсилий, а походу польсько-литовських військ на чехів боявся
