ж черевик правий, а де лівий:
– От ти кажеш, що ти був контрреволюціонером. Що ж ти брешеш?!
– Єй-богу, правда!.. І врагом народа був!.. Був!
– Добре. Раз так, тоді говори, що ж ти робив?.. Ти говори, а я буду писати, а ти тоді підпишеш.
– Так я ж не вмію писати…
– Нічого, я тобі я-ак дам! То ти тоді зразу підпишеш, хоч і не вмієш.
– Підпишу, підпишу, гражданин…
– Отож… А тепер говори, що ти робив.
Бідний Аслан думає, тяжко думає, аж піт йому з лоба виступає, і не може збагнути, чого ж той слідчий від нього хоче. Нарешті зітхає:
– Нічого я не робив. Я був контрреволюціонером. І врагом народа теж був…
Слідчий б'є бідного Аслана по карку прес-пап'є і кричить:
– Що ж ти крутиш, фашистська ти шкуро! Ти думаєш, ми не знаємо. Але нам треба, щоб ти сам признався чесно… Ти совєтську власть любиш?
– Любим, любим, гражданин дорогий…
– Отож!.. Так докажи! Ти признався, що ти був контрреволюціонером і врагом народа, а тепер же признавайся до кінця, що ти робив, як ти хотів валити совєтський лад і партію, як ти шпійонив, як ти продавав совєтську власть оптом і в розницю, як ти діяв разом з фашистами… Говори! Признавайся!..
– Признаюсь.
– В чому?
– Що продавав совєтську власть. Був фашистом. Контрреволюціонером. Врагом… Все, як ти сказав. Все правда. Пиши – все правда.
– Ти мені тут очей не замилюй! «Правда». Нащо мені така твоя правда?.. – Слідчий страшенно злоститься, тупотить ногами, аж піниться. Карапетьян показує, як саме той слідчий злоститься та піниться.
– Ти мені говори, що ти робив? І як ти робив?!.
– Харашо робим…
Аслан, дурний, бідолашний Аслан, чистій черевиків, що завжди вірив усім на слово, що, крім чистіння черевиків, взагалі більше в світі нічого не вмів, а в фінінспектора «розписувався» прикладанням свого вузлуватого пальця, вмоченого в чорнило, не знав, чого слідчий від нього хоче.
А слідчий вимагає – що ти робив?
Ні, не знає Аслан, що саме він робив і що взагалі мусив робити путній контрреволюціонер. Тоді слідчий лупить Аслана щосили по карку, добре лупить, і відправляє до камери:
– Йди й подумай.
Аслан думає. В камері. Ні, він не думає, він плаче, а товариші – веселі його земляки, одчайдушні штукарі й «контрреволюціонери» з ласки Божої – за нього думають, вони його повчають, рятуючи, що має робити затятий «враг народа», отже, що має робити Аслан, щоби слідчий його дуже не бив уже… Підучившись, радісний Аслан проситься на допит – сам проситься, щоб якось уже кінчати ту справу швидше, щоб уже раз, зажмуривши очі, перепливти через ту страшну Лету тяжкого іспиту до радісного берега забуття й спокою.
– Ну, надумав? – питає слідчий.
– Все надумав, товариш дорогий! Хочем признаватись…
– Давай.
