ті, або принаймні це такий її різновид, про який ми маємо дуже давні відомості. Ми не знаємо, про що розповідали одне одному первісні люди біля вогнища, а от що і з чого вони будували – знаємо. Адже археологами були знайдені залишки наметів, поселень на палях і навіть домівок, основу яких складали кістки велетенських тварин – мамонтів або китів. Звичайно, будівництво і архітектура – це не одне й те саме. Тут, мабуть, слід нагадати висловлювання одного з найвідоміших архітекторів XX століття – Ле Корбюзьє. Він писав: «Ви використовуєте як будівельний матеріал камінь, дерево або бетон, ви зводите з нього будинки або палаци. Це є будівництво. Та раптом ви зворушили моє серце, і мені стало добре. Я в захопленні вигукую: «Як гарно!» Це вже архітектура».
Виникає питання, чи набагато архітектура молодша за будівництво. На це важко відповісти, та напевно можливо. Адже почуття прекрасного було притаманне навіть дуже віддаленим нашим предкам. Навряд чи тільки практичні міркування змушували неолітичного майстра старанно доводити своє кам’яне знаряддя до немислимої досконалості, надаючи йому вишуканої форми лаврового листя. Щоправда, в будівництво ця витончена досконалість прийшла значно пізніше, але прагнення зробити своє житло не лише зручним і безпечним, але й красивим виникло дуже давно.
Історія знає споруди, естетичне сприйняття яких безпосередньо випливає з функції, що її вони виконують, і такі, що зводились задля задоволення виключно естетичних потреб. До останніх належать як неолітичні стоячі камені, так і зведена наприкінці XIX ст. вежа Ейфеля. Існують архітектурні пам’ятки, які були створені за невеликий проміжок часу і зберігали свій первісний вигляд протягом всього свого існування. Інші зводилися впродовж віків, росли і розвивалися, мов живі істоти. Кожне покоління вносило в їхній зовнішній вигляд щось своє.
Широко відоме визначення архітектури як застиглої музики. Така архітектура справді з’явилася досить пізно. Адже потрібне складно організоване суспільство, щоб почати будувати споруди, краса яких створюється складним ритмом горизонтальних та вертикальних ліній, прорізів та простінків, опор та прольотів.
Давні міста часто називають кам’яними літописами. Така назва цілком справедлива. Кожен знає, яку важливу роль для безперервності культурного розвитку відігравало виникнення писемності. Про народи, які залишили нам свою літературу, ми знаємо багато. Якщо писемності не було або ми не можемо її прочитати, то історики вимушені задовольнятися висуванням гіпотез. Але не менше значення, ніж ієрогліфи та літери, для розуміння культури наших предків має будівництво. Саме з виникнення перших постійних поселень починається для нас історія людства, яку ми можемо осмислити. Іноді мова архітектури буває навіть виразнішою за літературну мову. Вона доступна усім. Велетенські піраміди, що вже майже п’ять тисяч років здіймаються у долині Нілу, неспростовно свідчать про велич єгипетської цивілізації навіть для тих, хто ніколи не вмів читати. Античні архітектурні пам’ятки, що збереглись на італійській землі у середні віки, стали першим об’єктом уваги вчених та митців Відродження. Це вже потім почалося полювання за античними книгами, що зберігалися у віддалених монастирях.
Жоден з різновидів мистецтва не пов’язаний з розвитком технології більше, ніж архітектура. Можна нафантазувати красиву споруду, але треба ще збудувати її так, щоб вона стояла і не падала. А для цього слід ретельно розрахувати навантаження на всі частини будови, знати властивості різних будівельних матеріалів. І часто буває так, що найбільш вдале інженерне рішення є і найбільш красивим, адже і краса, і витривалість базуються на гармонійній співрозмірності частин. На ранніх етапах розвитку архітектури роль матеріалу була провідною. Єгиптяни мали змогу будувати з каменю, і тому їхні споруди не схожі на цегляні пам’ятки долини Тигру і Євфрату. У євразійських степах найдавніші поховальні споруди насипали просто з грунту, бо це був єдиний будівельний матеріал, нестачі якого не відчувалося. Давні греки мали у своєму розпорядженні родовища найкращого мармуру і створили прекрасні мармурові споруди. Своєрідність російської архітектури дуже довго визначалась давніми традиціями дерев’яного будівництва в цій країні.
Але справа, звичайно, не лише у матеріалі. Адже в середні віки траплялось так, що з мармурових уламків витончених античних споруд складали грубі хижки або, в кращому разі, воєнні фортеці. Велике значення мав розвиток інженерної думки. Так, революцію у будівництві, а отже, і в архітектурі здійснив такий винахід, як склепіння – перекриття прольоту, що має криволінійні обриси. Вперше його застосували етруски. Від них воно перейшло в римську архітектуру. У Єгипті, Месопотамії та класичній Греції застосовували прямокутне перекриття за допомогою бантин. Винахід склепіння дав змогу вводити у споруди такі найважливіші архітектурні елементи, як куполи і арочні прольоти.
Значний вплив на розвиток архітектури мав політичний лад суспільства і, відповідно, його ідеологія. Траплялося, що в різних країнах і в різні часи виникали подібні архітектурні стилі, бо подібними були їх політичні та ідеологічні засади. Так, помітні певні аналогії в естетичних принципах
