Феодора.
Муж цей був одним з найбагатших людей Константинополя, вславився тим, що торгував десяток літ з русами, сміливо перетинав кожної весни Руське море й підіймався вгору Дніпром до Києва, де мав свій двір, склепи, рабів, на осінь повертався з навантаженими всяким добром хеландіями до Константинополя, – його навіть прозивали Феодором Бореєм.[27]
Проедр Василь добре знав патрикія Феодора, не раз запрошував його до Великого палацу, щоб довідатись про далеку Русь; були випадки, коли проедр давав Феодору й важливіші завдання (купці Візантії завжди були очима імператорів у чужих землях), саме Феодора Борея посилав проедр з василіками до печенізького кагана Курі, коли Іоанн Цимісхій замислив убити князя Святослава.
І патрикій Феодор виконав тоді завдання Цимісхія, знайшов над Дніпром Курю, дав йому двісті кентинаріїв, а каган навесні діждався князя – вбив його на острові Хортиці.
Тепер проедр Василь і патрикій Феодор зустрілися як давні знайомі, друзі.
– Я чув, патрикію Феодоре, – почав розмову проедр, – що ти тільки-но прибув з Києва.
– Так, проедре Василю, я прибув з Києва три дні тому.
– Ти їхав морем?
– Ні, по Борисфену й Понтом я боявся їхати. На цей раз я їхав кіньми через землі тиверців і угличів, а потім через Болгарію.
– І, чув я, ти знову вирушаєш до Києва?
– Зараз зима і всі шляхи на Русь закриті, але навесні я неодмінно виїду в Київ.
– Ти – справжній рус! – засміявся проедр.
– Руса з мене ніколи не буде, – жартом на жарт відповів патрикій Феодор, – хоч багато русів вважають мене своїм.
– Ти, казали мені, навіть маєтки маєш на Русі?
Феодор Борей посміхнувся.
– Купець, який торгує в чужих землях, мусить молитись своїм і чужим богам.
– Але віруєш ти в єдиного Бога?
– Я вірую тільки в єдиного Бога, і імператори Візантії, й ти, проедре Василю, це знаєте.
– Так, імператори знають і вдячні тобі. Ти зробив велику послугу, вбивши Святослава.
– Я ніколи нікого не вбивав, – суворо промовив патрикій Феодор, – князя Святослава вбив каган Куря.
– За наше золото…
– Так, золото було наше, – згодився Феодор.
– А тобі не страшно там, у городі Києві?
– А чого ж мені боятись? Не один я сиджу в Києві, є там наші купці, і, крім мене, двори їхні є на півночі Русі – в Новгороді. Торгуємо, проедре Василю, і торгуємо непогано. Багата земля Русь, нам є що їм продати, ще більше можемо купити в них.
– А як руси ставляться до наших купців?
– Добре! Руси, проедре, дуже мирні люди і ніколи не обдурять, не скривдять купця. Вони страшні тільки тоді, коли хтось із зброєю вдирається до них… А ми, вибачай мені на слові, вдираємось і вдираємось до них.
– Слухай, патрикію, – проедр схопився з крісла й пройшов кілька разів
Бореас, Борей – північний вітер, північ
