намагаючись звикнути до думки про те, що він може пережити цей день. Шукач уже простягнув йому шпагу руків’ям уперед і широко всміхнувся. За мить Вест усвідомив, що шпага належить йому самому.
– Дякую, – промимрив Вест, вовтузячись із руків’ям.
– Нема за що.
– Нас п’ятеро, – говорив тим часом ватажок, – і всі Імениті й бувалі. Ми билися проти Бетода й билися з ним по всій Півночі. Ми знаємо його звички, як мало хто інший. Можемо ходити в розвідку, можемо битися, можемо, як бачите, ставити пастки. Не відмовимося від жодної роботи, на яку варто тратити сили, а на нашу думку, того варте будь-яке завдання на шкоду Бетодові. Що скажете?
– Ну… гм, – пробелькотів Бурр, потираючи підборіддя великим пальцем. – Ви, безперечно, люди надзвичайно… – тут він по черзі оглянув їхні суворі брудні, пошрамовані обличчя, – …корисні. Як я можу опиратися такій люб’язній пропозиції?
– Тоді мені краще всіх представити. Оце-от Шукач.
– Тобто я, – прогарчав худорлявий і гострозубий, іще раз зблиснувши неприємною усмішкою. – Радий знайомству.
Він узяв Веста за руку і стиснув її так, що в того аж кісточки пальців хруснули.
Тридуба тицьнув великим пальцем убік, на лиходія з сокирою й без вуха.
– Оцей товариський хлопака – Чорний Доу. Я сказав би, що з часом він стає кращим, але це неправда.
Доу повернувся і знову сплюнув на землю.
– Здоровань – це Тул Дуру. Його називають Грозова Хмара. Ще є Хардінг Мовчун. Він десь серед дерев, притримує ваших коней осторонь дороги. Втім, ви не турбуйтеся: йому б не було чого сказати.
– А ви?
– Руд Тридуба. Ватажок цього маленького загону у зв’язку з тим, що наш попередній ватажок возз’єднався з землею.
– Возз’єднався з землею. Ясно. – Бурр глибоко вдихнув. – Ну, що ж… Можете доповісти про своє прибуття полковникові Весту. Не сумніваюся, що він зможе відшукати для вас їжу та житло, уже не кажучи про роботу.
– Я? – перепитав Вест, у якого в руці досі висіла шпага.
– Саме так. – Лорд-маршал ледь помітно всміхнувся кутиком рота. – Наші нові союзники мають чудово вписатися в почет принца Ладісли.
Вест не міг визначитися, сміятися йому чи плакати. Він же щойно подумав, що його становищу вже нікуди ускладнюватись, а тепер у нього п’ятеро дикунів на шиї.
Тридубу цей результат, схоже, цілком задовольнив.
– Добре, – схвально кивнув він на знак згоди. – Отже, вирішено.
– Вирішено, – промовив Шукач, і його лиха усмішка стала ще ширшою.
Чолов’яга, що звався Чорним Доу, зміряв Веста довгим холодним поглядом і прогарчав:
– Йобаний Союз.
Запитання
Зандові дан Ґлокті,
очільникові Дагоски, строго конфіденційно
Негайно вирушай морем до міста Дагоски та перебери на себе керування Інквізицією в ньому. З’ясуй, що сталося з твоїм попередником, очільником
