Ба більше, я підозрюю, що він, можливо, був змушений переглянути свою думку внизу, в темряві. – «Підозрюю, що він переглядає свою думку просто зараз, так швидко, як тільки дозволяє йому його курячий мозок». – Що ж до побоювань вашого батька, то йому більше не потрібно турбуватися про оборону міста. Оскільки він – людина літня й потребує відпочинку, я не сумніваюся, що він буде радий перекласти цей обов’язок на мене.
Гарне обличчя Вурмса зсудомило від гніву. Він відкрив рота, щоби процідити щось лайливе, але, схоже, передумав. «Так і треба». Він сів, відкинувшись на спинку крісла, і задумливо потер пальцем об палець. Заговорив він із дружньою усмішкою й чарівливою м’якістю. «Тепер починаються лестощі».
– Очільнику Ґлокта, мені здається, що ми спершу пішли не в ногу…
– А піти з другої ноги я не можу.
Вурмсова усмішка дещо пригасла, але він не здався.
– Очевидно, що ви наразі маєте фору, але в мого батька є багато друзів у Міддерланді. За бажання я можу відчутно вам завадити. Відчутно завадити або неабияк допомогти…
– Я дуже радий, що ви вирішили співпрацювати зі мною. Для початку можете розповісти мені, що сталося з очільником Давустом.
Усмішка остаточно зникла.
– Звідки мені знати?
– Усі щось знають.
«І дехто знає більше за інших. Може, це ти, Вурмсе?»
Син лорд-губернатора на мить замислився. «Тупий чи винний? Він намагається зрозуміти, як мені можна допомогти чи як можна замести за собою сліди?»
– Я знаю, що тубільці його ненавиділи. Вони постійно плели змови проти нас, а Давуст невтомно переслідував невірних. Я не сумніваюся, що він став жертвою якогось із їхніх задумів. Будучи вами, я розпитував би людей у Нижньому місті.
– О, я цілком певен, що відповіді криються тут, у Цитаделі.
– Тільки не в мене, – різко відповів Вурмс і зміряв Ґлокту поглядом. – Повірте моєму слову: я був би набагато щасливіший, якби Давуст і досі був із нами.
«Може, й так, а може, й ні, але сьогодні ми відповідей не одержимо».
– Чудово. Розкажіть мені про запаси міста.
– Запаси?
– Харчі, Корстене, харчі. Як я розумію, відколи гурки перекрили сухопутні маршрути, все доводиться завозити морем. Безперечно, годування людей – одна з найнагальніших проблем губернатора.
– Мій батько в жодному разі не забуває про потреби своїх людей! – різко промовив Вурмс. – Ми маємо запас провіанту на шість місяців!
– Шість місяців? На всіх мешканців?
– Звісно.
«Краще, ніж я очікував. Хоч на одну проблему в цьому величезному клубку турбот стало менше».
– Якщо не враховувати тубільців, – додав Вурмс так, наче це не мало жодного значення.
Ґлокта заговорив не одразу.
– А що вони їстимуть, якщо гурки обложать місто?
Вурмс знизав плечима.
– Я про це насправді не думав.
– Та
