грошей. Фліки от-от з’являться, я відбігаю якомога далі, усі свідки інциденту розпорошилися по місту та його підземках. Я бачив, як голова мертвого важко схиляється на плече, мало не повністю відрізана. Я нічого не бачив.
8
У моєму районі теж помирали люди від самотності й відчаю, як помирають у містах. Люди накладали на себе руки, найчастіше викидаючись із вікна. Щоразу це була ціла подія. У маленькому кварталі Боґренель нас жило кілька сотень, мабуть, до тисячі, всі одне одного знали. Було щось приголомшливе в раптовій загибелі одного з мешканців. Старі, які зазвичай сиділи по своїх квартирах, виходили на сходовий майданчик, щоб поговорити з сусідами. Але насправді вони ні про що не розмовляли. Деякі хотіли просто показатися іншим, продемонструвати, що вони співчувають цьому сердешному мсьє Бенбудауду, який усе-таки зламався. Інші намагалися виявити кмітливість, пояснюючи причини самогубства, відомі, звичайно, тільки їм.
– Юссеф більше не міг жити сам, він був надто нещасним після смерті дружини, скільки це вже пройшло?
– Уже п’ять років, але ви помиляєтеся, він покінчив із собою не через дружину.
Тиша, напруга, барабанний дріб. Співрозмовник стоїть із роззявленим ротом, чекаючи на розв’язку.
– Він покінчив із собою, бо прочитав лист!
– Он як? І що за лист йому надійшов сьогодні вранці?
– Ви не бачили, що він тримав у руках аркуш, коли розбився об землю?
Це правда. Старий Юссеф плигнув із восьмого поверху з повідомленням від податкової в руках. І це ж треба ще постаратися, щоб не впустити аркуш у польоті!
Пригадую іншого чувака, геть спитого француза, розчавленого під вагою свого зруйнованого життя. Він жив на сусідній сходовій клітці зі своєю жінкою, такою ж п’яничкою, як і він. Вона пішла від нього до іншого, і він викинувся з вікна. От тільки жив він на другому поверсі… Він зламав кістки й так і залишився лежати на спині: рука десь за потилицею, нога на рівні талії, проломлені ліктем ребра. Прибувши, рятувальники поглянули на цю понівечену ляльку, не знаючи, з якого кінця за неї взятися. Його загорнули в рятувальну ковдру, красиву, золотисту. Він помер у сяйві, бідний рогоносець.
Пригадую ще один випадок, який насмішив нас із товаришами, хоч це й було огидно. Лейла, товста жінка, яка ніколи не виходила з дому, стрибнула з сьомого поверху. Її тіло бебехнуло й репнуло на асфальті, ніби перестиглий помідор. Ще одна історія кохання: її хлопець привів до їхньої ж квартири іншу. Цього хлопця знайшли частково розкладеним у ліжку наприкінці наступного літа: у нього був рак на останній стадії, а нова Дульсінея поїхала у відпустку. Вона прибралася у двокімнатці і досі там живе.
А якщо так подумати, мені не щастило: постійно блукаючи містом, часто навіть не приходячи додому їсти, я був у нашому кварталі щоразу, коли хтось учиняв самогубство. Я завжди швиденько змивався. Одразу ж приїжджали поліцейські розслідувати справу. Хоча я ніколи не знав, чому вони мене шукають, я знав, що
