ж, дуже добре. Шуруй.
За мить я вже стою в дверях. Я чую, як вони кепкують над директором за моєю спиною.
– Ні, ну а що він собі думав? Що ми кинемо малого за ґрати?
Я молодець. Мені вдалося сунути до кишені три желейні ведмедики, вкриті шоколадом. Я чекаю, поки не зайду за ріг, щоб поласувати першим із них. Коли я підходжу до будинку, в мене досі повний рот цукерок. Я зустрічаю брата, який з мамою повертається з магазину. Він одразу ж щось запідозрює.
– Що ти їси?
– Ведмедика.
– І де ти його взяв?
– Подарували.
– Я тобі не вірю.
Я всміхаюся, показуючи зуби. Звісно ж, чорні від глазурі.
4
Французи підростають із поводком довкола шиї. Це заспокоює їхніх батьків. Вони контролюють ситуацію. Ну… їм так здається. Я дивився, як ці батьки зранку приходять до школи. Тримають своїх чад за ручку, доходять до шкільного паркану, підбадьорюють перед заняттями своїми дурницями:
– Працюй сумлінно, дорогенький, будь слухняним!
Вони думали, що дають дітям достатньо сил для боротьби в безжальних джунглях внутрішнього двору, де їх і самих задирали тридцять років тому. Насправді діти від цього тільки слабшали.
Щоб уміти битися, треба вже мати досвід. І що раніше, то краще.
Я був найнижчим, не найміцнішим, але завжди нападав першим. Я щоразу вигравав.
– Віддавай мені свої кульки.
– Ні, вони мої.
– Ану бігом, кажу тобі.
– Ні, не хочу!
– Ти впевнений?
– …Добре! Добре! Віддаю…
Уроки мене не цікавили, але лише тому, що нас сприймали за справжніх клоунів. Поклонятися Яміну – так мене назвали. І що, я виставлятиму себе на посміх, декламуючи перед усім класом історію про бика і жабу? Це ж для малюків.
– Абделю Яміне, ти вивчив вірш?
– Який вірш?
– Байку Жана де Лафонтена, яку ти мав вивчити на сьогодні.
– Жана з фонтана? А чому не Манон з джерела?[11]
– Оце так! Мсьє знає Паньоля!
– Я більше люблю Ґіньйоля[12].
– Селлу, геть із класу…
Я обожнював, коли мене виганяли з уроку. Це найпринизливіше, на думку вчителя, покарання давало мені, поміж іншого, чудову нагоду «отоваритися». Чи то архітектор паризьких шкіл не передбачив, що колись в одну з них проникне злодюжка Абдель, чи то він вирішив полегшити мені роботу: вішаки розміщувалися не в класах, а в коридорах! А що можна знайти в кишенях пальт? Франк чи два, а у вдалі дні навіть п’ять, йо-йо, печиво, цукерки! А мене вигнали з уроку – яке щастя…
Я уявляв, як увечері дітлахи повертаються додому, хлипаючи:
– Мамо, я не розумію, моя монетка зникла…
– Ну от, ти знову не пильнував своїх речей. Більше не дам тобі грошей, так і знай!
Атож, до наступного разу,
Прізвище де Лафонтен дослівно означає «з фонтана». «Манон із джерела» – роман Марселя Паньоля та однойменний фільм за книжкою.
Ґіньйоль – лялька народного лялькового театру, що виникла у французькому місті Ліон. З часом назва стала синонімом блазня.
