а бідному пришилось на бідній женитися, то ще й дужче став бідний. У багатого що день Божий музики грають та веселяться, а в бідного і світла немає в каганці. У багатого ж та тільки одним один син, а в бідного аж четверо, та всіх же то треба нагодувати та напоїть… У багатого і наймити, і наймички – усіх хлібом годує, а бідного брата і молотить до себе не пуска.
Сидить раз бідний брат зі своєю жінкою, радяться, де б його хліба заробить собі. От жінка і каже йому:
– Що ж, чоловіче, у тебе брат багатий; піди до нього та попроси хоч помолотить, бо вже ось доїдаємо останній хліб.
– Ну то що ж, піду.
Приходить до воріт, а брат надворі був; як побачив, що він йде, то зараз до нього і біжить.
– Чого ти, – каже, – йдеш до мене? Хіба хочеш, щоб з мене люди сміялися, як з тебе?
– За що ж вони, брате, будуть сміятись? За те, що я бідний, а ти багатий? Я ж твій брат.
– Та що з того, що ти мені брат? Є у мене, брати, не такі, як ти, а такі, як я.
– Та хоч вони такі багаті, як і ти, а я твій брат бідний, то пусти мене до себе хоч шматочок хліба заробити.
– Hi, – каже брат, – ніяково мені зі старцями знаться.
– Ну, коли тобі соромно, так не називай мене братом, а зови хоч наймитом.
– Ні, – каже, – всі знають, що ти мені брат.
– Ну, так коли не хочеш мене найнять, то дай мені мішечок хліба, бо дома діти голодні сидять.
– Ні, брате, не дам. Я ще для себе не дбав. А ти піди зароби, а до мене не ходи. – А сам ляпнув хвірткою та й пішов. Остався бідний брат біля воріт, подумав: «От, Господи милостивий, де в Бога правда?! Ну, Бог з тобою, брате». Насунув шапку та і пішов додому.
А жінка дожидається.
– Підождіть, – каже, – дітки, пішов батько до дядька, та принесе борошна, та я напечу папки, та будете їсти! (А сама така раденька). Коли це зирк – іде чоловік, а сльози з очей, як горох, так і котяться.
– А що, чоловіче, заробив? Тепер, – каже, – будемо їсти. – А сама так і заголосила…
– Що ж, жінко, не плач. Господь дасть – піду в місто, там і зароблю.
– А що тобі брат сказав?
– Та який він мені брат, коли він мене за брата й не має.
– Та хоч би ти йому за наймита став.
– Та й за наймита не бере, бо, каже, усі знають, що я його брат.
– Ну, нехай же його Бог покарає… Піди в місто, чи не поможе тобі Бог чого заробить.
Зібрала те, що не доїли вранці, дала дітям повечеряти, а самі посідали, та дивляться на них, та плачуть, бо нічого було їсти. Поклала жінка діток спати, сама помолилась Богу, теж лягла. А він, сердега, не знає, що робить, чи лягати, чи зараз іти, бо вже як прокинуться діти, то сам як хочеш, а їм давай їсти.
– Ну що ж, чоловіче, сидиш, чом не лягаєш?
– Та що з того, що ляжу? Де моя торбина?
– Навіщо тобі?
– Піду. А ти прогодуй діток, як сама вже знаєш, поки я прийду.
Узяв торбину та і пішов.
Прийшов у місто і найнявся до купця жито, чи що, пересипать. Проробив у купця тижнів зо три і заробив
