тішився господар.
Мундзьо сподобався і дівчині. Вже повставали з-за столу й почали говорити про весілля. Мундзьо – глип на піч, а там макітра з пирогами! Закричав на всю хату:
– Тримайтеся, пироги, бо йдуть ваші вороги!
Схопив макітру, стис межи колінами і почав давитися. Так молотив, що аж у горлі квакало. Під кліп ока випорожнив макітру і витер губи рукавом. Вивернувся на лаві й заспівав:
Гоп-са-са, ковбаса,
Мазуречик Мундзьо! Гоп-га!
Панянка спудилася й каже:
– Я не хочу й видіти такого чоловіка, що їсть за п’ять косарів. Най іде собі!
Пішли. Дорогою вуйко поносив Мундзя останніми словами. Той відповів:
– А що я мав робити, як ті пироги моргали на мене?
Коли прийшли додому, пані Ванда спитала:
– Ну як, Мундзьо вже має пару?
– Не можу цього драба повісити якійсь дівці на шию. Більше нікуди не піду, – відповів їй брат.
– Я дам тобі морг поля і корову, – обіцяла Ванда.
Брат погодився. Пішли вони ще в одне село. Знайшли там дівчину, яка хотіла мати чоловіка. Мундзьо їй сподобався.
Сіли за стіл і почали пити. Мундзьо нахлептався горілки й почав белькотіти:
– Ото, вуйцю, добре нам живеться. Це ми вже четверту дівку сватаємо, га? І всюди нас частують! Так, як має бути… Завтра підемо до п’ятої, а потім до шостої…
Господар і господиня аж поблідли.
– Ми подамо до суду!.. Це образа гонору!.. – крикнув старий мазур.
– Не гнівайтеся, господарю, – почав просити вуйко, який боявся втратити морг поля і корову. – То не Мундзьо говорить, а горілка з нього. Коли вип’є, то ще не таке може наговорити.
Мазур втихомирився.
Настав день весілля. Гості посідали на вози і гайда до костьолу вінчати молодих. По дорозі здибали хлопців, що зліпили снігову бабу. Вони ніяк не могли висадити голову на тулуб. Мундзьо закричав:
– Чекайте, хлопці, я висаджу ту голову!
– Не йди, Мундзю, бо нас ксьондз чекає, – сказала молода.
– Най собі чекає. Мені що до того?
Молодий почав згортати сніг, а молода вернулася додому.
Кажуть люди, що Мундзьо тепер живе зі сніговою бабою.
Кобилячі яйця
Жили собі в сусідстві бідний і багатий. Жили своїми турботами, один до одного не заходили. Бідняк хоч і голодував, від багатого хліба не просив. Якось він заробив трохи грошенят і купив лошатко. Почув багач, що на подвір’ї бідняка ірже лоша, та й каже до своєї жінки:
– Невже наш сусід купив тягло? Піду подивлюся.
Прийшов він до бідного та й питає:
– Гей, сусіде! Звідки в тебе лошатко?
Бідний знав заздрісне око багача і пожартував:
– Ачей з неба не впало. З яйця висидів.
Здивований багач аж рота роззявив, коли таке почув.
– З якого яйця?
– Біда, що ти піввіку
