Приносить жінка обід, а він і раз косою не втяв. Накинулася вона на чоловіка, лає його, ганьбить. Не стерпів багач, кинувся на жінку, щоб ударити. А вона навмисне копнула диню. Диня покотилася з гори і розбилася об пень. З-під пня вискочив переляканий заєць.
Коли це побачив багач, то мало не заплакав.
– Видиш, жоно, ще два тижні треба було сидіти, то був би цілий лошук. А так лише півлошати, та й те втекло.
Багач та хлопець із села Розумовичів
У великодню суботу ішов із міста бідний хлопець. І наздогнав він багача, що їхав із повною фірою зерна.
– Де ви були, пане? – спитав хлопець.
Багачеві полюбилося, що його паном назвали.
– Возив я пшеницю продавати, – каже він. – Так не було купців. А в тебе, хлопче, може, вже й ноги болять? Сідай, підвезу.
Сів хлопець, а багач випитує:
– Та з якого ти села?
– Із Розумовичів, – відповідає хлопець.
– Чи не такі розумні люди там живуть, що село Розумовичі називається? – засміявся багач.
– Для себе розуму мають. А дурням не дають. Бо дурні не знали б, що з розумом робити.
– Тоді й ти маєш бути мудрий.
– Мудрий чи ні, а скільки мені треба розуму, стільки маю.
Незабаром довелося їхати через ріку. Як були посеред води, багач зупинив волів і наказує:
– Ти з Розумовичів, то злізай із воза і перейди річку своїм розумом.
– Пане, як мушу злізати, то дозволь хоч рудом пройти поміж воли, – попросив хлопець.
Багач дозволив. Хлопець пройшов уперед, вийняв з ярма занізку, сів на вола і каже:
– Бувайте здорові, пане. Дякую за вола.
Багач почав просити:
– Хлопче, як я переїду ріку з одним волом? Я лише пожартував з тобою. Вернися, разом поїдемо. Переночуєш у мене, та й гостина буде.
Повернувся хлопець, запріг вола, і далі рушили. Дома жінка багача нагодувала, а хлопцеві постелила на припічку і голодного спати залишила.
Уночі багачеві не спалося.
– Хлопче, – каже він, – ти не вечеряв і, може, дуже голоден?
– Не вечеряв, – відповідає хлопець. – Та з розумом голоден не буду.
Подрімав багач, а далі питає:
– Хто в Розумовичах тепер староста?
– Був пан Постоловський, – каже хлопець. – А тепер скинули його з тої служби і вибрали пана Чоботовського. Та й помічників йому дали – пана Хлібовського та пана Гусаковського.
Про таких панів багач не чув, але похвалився:
– Панів Хлібовського та Гусаковського я добре знаю. То були мої перші друзі.
– Перейшли ваші перші друзі пан Хлібовський та пан Гусаковський у село Торбонці, – розповідає хлопець. – А на їх місце пана Постоловського поставили.
Багач пригадував, що то за пан Постоловський. Та так і не пригадав, заспав.
Вранці прокинувся, а хлопця із села Розумовичів
