тепер дамо лише половину, а решту пізніше. Зате пса мудрого будете мати.
Піп подумав собі: «Скільки я на дурничку грошей зібрав, та й ще зберу, можна заплатити». Несе наймит гроші, але не до вчителя, а додому. Кожен раз, як щось треба йому своє зробити, то каже, що йде Муцика провідати. Піп ще й даруночок псові передає. Колись-не-колись питає:
– Олексо, а як там мій Муцик?
– Ой отче, та він не лише вміє писати, а й говорити по-латинськи навчився.
Тепер щотижня ходить Олекса до пса. Щосуботи піп кличе наймита й допитується:
– А як тепер Муцик?
– Ой, ой, отче, як пес змудрів! Я прийшов, а він зі мною привітався і просив вам уклін передати. Все знає, що у нашому селі діється, й про вас дещо сказав.
– А що сказав?
– Та я не можу вам говорити. Як його приведу, то самі запитаєте.
– А може, поїхати до нього?
– Отче, не можна. Пес з радості може забути все, чому навчився. Казав учитель, аби через тиждень його забрати, так що готуйте гроші.
У суботу бере наймит п’ятсот карбованців, а піп дає ще сотку, аби вчителя й Муцика в ресторан повести.
Каже наймит:
– Отче, ви дуже мудрі й щирі. Треба їх почастувати.
Має Олекса шістсот карбованців у кишені і йде додому.
Повертається наймит увечері до попа без нічого. Став коло дверей і мовчить.
– Олексо, де мій Муцик?
– Отче, продам хату, продам корову й заплачу вам у два рази більше за пса, але я не міг наруги стерпіти й убив його.
– Та за що?
– Пішли ми з ним та учителем до ресторану, випили, а по дорозі Муцик мені каже: «Добре, що ти забрав мене додому. Я мушу всім людям розповісти, що наш піп ходить до твоєї жінки, а ти не знаєш». І ще почав перераховувати, куди ви ходили. Каже: «Я і архієпископові про все напишу». Я розізлився і як дав йому, то Муцик лише ніжки протягнув. Він хотів мене з жінкою розлучити. Ходіть, отче, хай вам покажу, де він закопаний. То скільки вам заплатити за шкоду?
– Не треба нічого платити. На тобі ще п’ятсот карбованців за те, що ти добру справу зробив.
Як мужик пана дурив
Іде чоловік з сокирою, а бариня сидить під вікном.
– Чим ти, – питає, – мужик, займаєшся?
– То де діжку, – каже, – наб’ю, де дров нарубаю.
– Наймись до мене.
– Та й найміть.
– Ось набий мені цю бочку, – каже. – І дає йому уперед гроші.
Він узяв ту бочку, порубав, у круг на дрова склав та й пішов собі.
Приїздить пан, побачив ту бочку.
– Що се, – питає, – таке?
– Та се, душенько, мужик надув.
– От я запряжу тройку коней, так я його дожену.
Побіг скоро і догнав. А мужик побачив його та й став у гречці під дубом, наче держить того дуба. Пан і питає його, чи не бачив він тут мужика з сокирою.
– Еге ж, – каже, – бачив.
– А що, я його дожену?
– Ні, ви, пане, не доженете;
