чоловіка, а той у дупло вліз та й виглядає відтіля.
– Чи ти не бачив, – питає пан, – тут такого-то чоловіка?
– Бачив, – каже.
– Що ж, я його дожену?
– Ні, пане, не наздоженете. Якби я вашим конем, я б догнав, так треба ось у дуплі сидіти.
– Дожени, – каже, – я тобі заплачу і в дуплі за тебе посиджу.
Поліз пан у дупло, а чоловік на коня та й подавсь. А пан сидів, сидів у дуплі та там і пропав.
Як пан по-німецькому балакав
Одна вдова, проста жінка, та оддала дочку за поганенького панка. От раз той зять і поїхав до тещі в гості. Та й каже він своєму наймитові:
– Я балакатиму до тещі не по-нашому. А як вона спитає в тебе, чого я так балакаю, то ти скажи, що я вже забув по-своєму балакати, а тільки по-німецькому вмію. А як я що скажу по-німецькому, так ти їй по-нашому переказуй.
– Добре! – каже той.
От приїхали. Теща рада, що зять приїхав, вітається до нього, а він:
– Вухри-мохри! Вухри-мохри!
– Що це йому таке сталося, що річ йому одібрало?
– Та то він уже забув по-своєму балакати, а навчився по-німецькому, – каже парубок.
От теща почала про дочку розпитувати та про онуків, зять усе:
– Вухри-мохри! Вухри-мохри!
Так їй аж страшно його стало.
От тоді питає вона зятя:
– Може, обідати вже будете?
А він:
– Вухри-мохри! Вухри-мохри!
А наймит перекладає:
– То він каже, що не хоче обідати.
Пан сердиться, що наймит так каже, та аж кричить: «Вухри-мохри!», бо їсти страшенно хоче. А наймит:
– Ідіть, – каже, – паніматко, од його, а то бачите – аж сердиться, що ви з обідом докучаєте.
Теща з наймитом пообідала, а зять зостався не ївши. От увечері знов теща питає зятя, чи не вечерятиме.
А він:
– Вухри-мохри! Вухри-мохри!
Наймит каже:
– Не хоче вечеряти, каже, щоб дали тільки шматок хліба та кварту води.
Так теща дала йому шматок хліба та кварту води, а сама повечеряла з наймитом.
Зять уже так сердиться на наймита, а таки не хоче по-своєму балакати.
От уранці лагодиться вже він їхати.
Теща й того й сього несе на віз дочці та онукам на гостинець.
А він радий, що такого багато, та:
– Вухри-мохри! Вухри-мохри!
А наймит:
– Не несіть нічого! Пан не хоче брати, каже, щоб забрали геть.
То теща й позабирала усе назад. От як виїхали за слободу, пан почав наймита лаяти і каже:
– Я через тебе голодний сидів і додому нічого не везу. Коли так, чого ж я сюди й приїздив?
А наймит каже:
– А хіба ж я знаю по-німецькому! Я ж думав, що як слід переказую.
Про Василя Жагалюка, який мав дев’яносто п’ять літ, був бідаком і ошукав пана
Один
