приклич того діда до себе, скажи йому, що я йому дам до самої смерті утримання, тільки хай нікому не каже і хай мене допустить до двору.
На другий день пахтир поїхав по молоко та забрав і листа з собою. А як приїхав, то зараз панова жінка вибігла і він вручив їй того листа. Як почала вона читати, то відразу вмилася сльозами, що вона до того сама призвела.
Закликала тоді Василя Жагалюка і сказала:
– Нічого не бійтеся, мій пан написав листа, що схочете вам дасть, аби вже не потребували ходити за прожиттям.
А дід відповів:
– Може сміливо пан приходити додому. Я не хочу жодної нагороди, бо вже своє зробив: віддав за п’ятдесят – сто буків!
Приїхав пахтир додому, застав ще пана дома.
– А що, віддали листа пані? – питається пан.
– Так. Можете сміливо йти додому. Казала пані, що вона все залагодить.
Коли на другий день пан собі сів на той візок, що возили молоко, і приїхав додому, то відразу пані закликала Василя Жагалюка, щоб не мав чого в руках і не пошкодив чоловіка.
Каже Жагалюк панові:
– Пане, нічого злого я вам не зроблю, сміливо заходьте у свій дім. Я очікую на свої лахи, бо мені не пасує ваше вбрання.
Так пан його взяв за руку і привів до столу й спитав:
– Як пишетеся?
– Василь Жагалюк.
– Де живете?
– В Стрійковичах, село таке.
– То добре, аби нікому того не сказали, що мої козаки дали мені сто буків з вашого наказу, а що за те хочете?
– Нічого не хочу! Чекаю на свої лахи, – каже Жагалюк.
Тоді помінялися. І дав йому пан п’ятдесят ринських на дорогу. І коли вже дід відійшов з палацу, то пан пішов з козаками знайомитися і також наказав, щоб ніде не казали, а найбільше, щоб не довідався його товариш – біскуп.
Та при тому прийшла кухарка від біскупа. А кухарка панова їй оповіла:
– Ой, наш пан дістав сто буків від Жагалюка. Тільки нікому не кажіть про це.
Тим часом служниця біскупа приходить додому і розказує своїй пані:
– Ой, пані, якби ви знали, що з нашим паном стало, то ви б очі свої забули! То мені Настя сказала, а я боюся сказати, щоб нікому ви не говорили.
А пані каже:
– Ну, та вже як оголосила, то мусиш сказати, я не скажу нікому.
А коли приїхав біскуп з дороги, та вже вечеряти посідали з жінкою та й балакають. А коли вона говорить, то й усміхається щоразу, так він питається:
– Що з тобою? Та ніколи того не було, щоб ти так сміялася.
– Ой, я щось важливе знаю. А якби ти знав, то як би ти сміявся!
– Ну, то що такого? То скажи! Я не піду ніде трубити, як ти скажеш, буде тільки між нами.
– О! Та знаєш, до чого дійшла гостина, що справляв твій товариш? Та вже він дістав сто буків.
– Відкіля? Що ти говориш? Він такий старий чоловік з розумом і так дався
