style="font-size:15px;"> – А, то ти з нею говорила? Та то твоя річ була говорити про пана?
– Пані, я нічого такого на казала.
– Та бачиш, пан прийшов схвильований, як неживий.
– Ой, ой, прошу пані, що я наробила! Пані нічого не говорила, щоб я не казала нікому.
Тоді пан сказав:
– Буде вже того з вашої Насті! Ходи зі мною в кімнату. Добре, що я маю адресу того діда. Я дам йому, що він схоче, то він і біскупа вирихтує. Так завтра сідаю і їду в його село, де він мешкає, бо я інакше не вийшов би в світ, він вічно з мене сміється.
А на другий день по сніданню сказав запрягти коні й поїхав до села. А коли в’їхав у село, то запитав людей, де мешкає Жагалюк Василь.
А люди сказали:
– О, він заробив багато грошей у пана і тепер пішов до міста.
– То їдемо у місто! – сказав фурманові пан. А коли приїхали на ринок, то пан глянув, де ходить такий бідний чоловік, і побачив такого убогого, що був у нього на гостині.
– Чоловіче, може, ви знаєте, де тут живе Василь Жагалюк? – запитує пан.
– А, я іду з того шинку, де він сидить.
– Будьте такі добрі його покликати, я заплачу за клопіт.
А коли той чоловік пішов до Жагалюка, то пан подумав:
«Дав би йому хоч десять тисяч, аби тільки він з мене не сміявся». І так дивиться, а Жагалюк вже іде з тим чоловіком. Був трохи підхмелений і низько вклонився панові. Тоді пан забрав Жагалюка до готелю, посадив за стіл та й каже:
– Жагалюку! Я бачу, що ти маєш здібність, так якщо б ти мого товариша ксьондза обманув, бо він з мене сміється і хотів би, аби я й не жив. Подумай над тією справою, я дам тобі, чого схочеш.
– Добре, подумаю за чверть години.
А коли вже довечерювали, то Жагалюк сказав, що вже готовий.
– А скільки та справа має коштувати?
– Найменше чотири тисячі, – відповів Жагалюк.
– Згода!
Так пан витягнув чотири тисячі і вручив Жагалюкові.
– Так будьмо здорові! Я йду додому і сподіваюся, що скоро зробиш ту справу.
– А ви знаєте, де ксьондз мешкає?
– Три кілометри від мене.
От пан вже від’їхав, а Жагалюк пішов просто до станції, там купив собі білет до Відня на швидкий поїзд.
От приїхав до Відня, зайшов до багатої лавки, де найдорожчі речі продавалися для святкових убрань. А продавець побачив, що то якийсь жебрак, і витягає пару грошей, і дає, щоб той ішов собі. А жебрак каже, що не бере ніякої милостині, а прийшов купити на святого отця Миколая убрання. Відказує продавець, що він не може мати стільки грошей, а Жагалюк:
– То вас не обходить. Прошу мені показати вбрання на святого Миколая!
Сказав купець прикажчику принести найліпше вбрання, а також ключі і берло. Прикажчик несе.
– О, маєте, прошу!
– Що то має коштувати?
– Три тисячі п’ятсот. Є у вас стільки грошей?
– О-ого! Маю й більше. То ви міряєте мене по моєму лахміттю обдертому,
