style="font-size:15px;"> – І туди гаряче, і сюди боляче. Нехай день залишається таким, як був досі!
Як пан гавкав на старого пня
Був у селі пан. Одного разу він сказав бідному селянинові:
– Ти чоловік розумний. Я це здалеку чую.
– У нашому краї всі мужики розумні.
– А пани?
– На таке показує, що кожний пан ударений з-за рогу мішком по голові, – відповів селянин.
Пан подумав і знову спитав:
– А я розумний?
– Хто вас знає, пане! Треба придивитися й прислухатися. Аж потому можна би сказати, що ви за один.
– Ну що ж, тоді сідаймо на віз і помандруємо по світу. А ти придивляйся…
– Най буде, – мовив селянин.
Сіли вони на віз і рушили в дорогу. Де тільки не бували! А якось під ніч заїхали в ліс. Темно, хоч око виколи! Селянин швиденько назбирав ломаччя, розпалив вогонь. Сіли і вечеряють. А коли повечеряли, бідняк раптом схопився на ноги і – шульк у солому, що була на возі. Тільки ноги стирчать. Пан підійшов до нього й питає:
– Що сталося, чоловіче?
– Тс-с-с… Онде відмідь, ховайтеся!
Панисько оглянувся та й собі – в солому: здалося, що він бачить ведмедя в кущах. А селянин каже:
– Ой, якби в нас був хоч один пес!
– А то чому? – спитав пан.
– Ведмеді бояться собачого гавкання. Чому ви, пане, не взяли із собою пса? Можете загинути ні за що у ведмедячих лапах.
Пан ледве сопів. А потім порадив:
– Ти, чоловіче, сам загавкай.
– Я не можу, пане. У мене голосу нема. Треба тоненького, такого, як у вас.
Пан трохи подумав і спробував:
– Гав-гав-гав! Гав-гав-гав!
– От добре. Як будете, паночку, отак гавкати до самого ранку, то ведмідь і близько не підступить.
– Гав-гав-гав! Гав-гав-гав! – не вгавав панисько.
Селянин заснув, а панисько так захрип, що вже шавкотів.
Коли зійшло сонечко, бідняк прокинувся й питає:
– Що це ви шавкаєте?
– Та я захрип, бо-м на ведмедя гавкав.
– На котрого?
– Та на того, що в корчах.
– Ходім та й подивимось на вашого ведмедя.
Зайшли у кущі, а там – старий пнисько. Пан обійшов пня і спересердя плюнув.
– Ну, що маю казати про вас? – посміхнувся селянин.
Панисько ударив коней батагом, і за його возом тільки закурилося.
А бідняк реготав.
Ошуканий пан
Був у селі пан, і ніхто не міг його ошукати, ані змудрувати. Але приходить його орендар з корчми і каже:
– Прошу пана, в мене є такий Іван, що ошукає вас.
– Ех, що ти говориш, – каже пан. – У мене не такії ґазди були, а жоден не ошукав ані змудрував. Як мене твій Іван змудрує, то дам тобі сотку.
– А як не змудрує, – каже орендар, – то
