сністю та уявою.
Гордість кожної країни обумовлена тими цінностями, які виборював і зрештою зберіг її народ. Які ж вони? Передусім, це території. Тож країні постійно доводилося за щось боротися, когось перемагати і комусь програвати. Багато чужоземних народів залишило свій слід на українських степах, в людських долях.
Які тут не прокочувались орди!
Яка пройшла по землях тут біда!
Мечем і кров'ю писані кросворди
Ніхто уже повік не розгада.
(Ліна Костенко)
Неабияким надбанням українського народу є ставлення до родинних цінностей, до сім'ї, у якій особливий пошанівок віддавали жінці. Одна з таких жінок назавжди увійшла у світову історію. Ім'я її – Роксолана.
Роксолани
З енциклопедичного словника відомо, що роксоланами називали іраномовні кочові сарматські племена, які населяли Північне Причорномор'я у II столітті до н. е. – IV столітті н. е. їх батьківщиною, як і інших груп сарматів (язигів, царських сарматів та ін.), були степи Поволжя, Південного Приуралля і Західного Казахстану. Якщо коротко: у IV столітті н. е. роксолани були розгромлені гулами, витіснені із степів Українського Причорномор'я на захід і розсіяні по Європі серед інших народів. На території України роксолани створили велике міжплемінне об'єднання, на чолі якого став цар Тасій. Вони допомагали скіфам у їхній боротьбі проти Херсонеса. Роксолани мали розвинені гончарське, ковальське, бронзоливарне та інші ремесла. Жили переважно в кибитках. Широко торгували з античними містами та країнами Сходу. Значну роль у житті роксолан відігравали війни. Основою війська була легка кіннота. У війнах брали участь і молоді жінки. Сарматська матеріальна культура і мистецтво (у тому числі й культура роксолан) були певною мірою успадковані східними слов'янами.
Полонянка
Роксоланою, в пам ять про її слов янських предків, назвали жінку, яка назавжди посіла почесне місце у світовій історії. Жила вона на зламі Середньовіччя і Нових часів. То був період, сповнений відкриттів та глибинних пошуків. На мапі з'являється Новий світ, набуло поширення книгодрукування, а завдяки йому погострилася цікавість до філософії, природничих наук. Саме тоді на історичну арену Європи вийшло чимало діяльних жінок.
Український народ у цей час переживав глибокий занепад. І мов на підтвердження того, які великі здібності сховані в народі, Божою іскрою зблиснула велика жінка, якій судилося назавжди залишитися в спогадах, легендах, міфах, історичних документах світової історії тієї епохи – могутньою, радісною, веселою, сповненою енергії й неабиякої мудрості. Адже вистояти, вирости, не зламатися, а підкорити вікові традиції чужого народу – це під силу тільки сильній натурі.
Про Роксолану писали багато. Різні погляди, різний опис історичного процесу та відтворюваних особистостей. Як не згадати романи Осипа Назарука, німецького письменника Йоганна Тралоу і фінського Мікі Вальтарі. У Тралоу Роксолана стала чомусь донькою кримського хана, яку захопили в полон запорозькі козаки, а вже від них вона потрапляє в гарем турецького султана. Роман побудований на чудернацьких вигадках і не може претендувати на бодай якесь серйозне прочитання. Вальтарі взагалі полюбляє жахи, а що найгірше – цілковито нехтує навіть відомими історичними джерелами. Він демонстрував це не тільки в романі про Роксолану, але й у своєму історичному романі «Єгиптянин Сінух». Той роман – політ невтримної і неконтрольованої авторської фантазії. Те саме Вальтарі зробив і з Роксоланою, зобразивши її вже й не просто леді Макбет з України, а такою собі відьмою з Лисої гори.
З точки зору правдивості та цілісності образу, на перше місце можна справедливо поставити однойменний роман Павла Загребельного. Письменник відтворив образ мудрої української жінки, збагативши історичні факти своєю глибинною уявою. У його творі головне – історія боротьби нікому не знаної української дівчини й жінки за свою особистість, за те, щоб уціліти, зберегти себе, а вже потім вознестися над оточенням, може, й над цілим світом. Вдумливий дослідник історичних подій, письменник експериментує, але його експерименти не мають нічого спільного з надуманими фактами, він вигадник у найкращому розумінні цього слова. Тому саме звернення до його «Роксолани» допомагають якнайглибше зрозуміти психологічний портрет цієї неординарної жінки й поринути в часи, коли відбувалося її сходження до султанського трону. Це стало можливим завдяки серйозному ставленню автора до джерел інформації, що знайшло свій вияв у дотриманні історичної істини та високохудожньому зображенні подій минулого. Майстерне поєднання правди та домислу вилилося в яскравий твір, який вже не один рік привертає увагу читачів.
Для того, щоб змалювати у своїй уяві полонянку з Рогатина мужньою, мудрою, цілеспрямованою жінкою або ж жінкою підступною, яка забула своє коріння, своїх пращурів і пройшла кривавим шляхом інтриг, зрад до влади, інформації достатньо. Як же все відбувалося насправді, того нині ніхто не знає, бо тій інформації можна і вірити й не вірити.
