з двох людей які привезли провізію, нахилився над стосом ящиків і жадібно запихав в рот персики. Поруч в порожній картонці лежали кілька десятків яблук.
Дальше курс на Гібралтар. Там бункеровка і дальше на Штати. Наступного дня погоджую план своїх робіт з Сергійком Васильовичем і отримую «добро» на всі чотири дні, які залишились до Гібралтара, зайнятись освітленням на палубі. Вирішив починати з самого верху – з ходового містка. Зробив собі ослінчик щоб можна було вільно дістати до світильника, зібрав інструмент в сумку і почав працювати. Як це робиться на всіх суднах світу, позаду рульової рубки знаходилась радіорубка до якої примикала каюта начальника рації. Оскільки зовні світильники обслуговувались давно, то мені приходилось виймати всю середину з кожного, приводити все до ладу і монтувати все на штатне місце знову.
Після обіду, коли я почав демонтаж світильника що знаходився прямо над ілюмінатором каюти Олега, я став на ослінчик і мимоволі зазирнув поверх шторки ілюмінатора в каюту. За столом сиділи крім хазяїна старший та третій штурмани і лікар-матрос. На столі стояла літрова пляшка горілки і деяка закуска. Вони пили. Лише потім я зрозумів що після обіду до третьої години у греків сієста – вони сплять – і в цей час можна тихенько поквасити. Поява мого обличчя поверх занавіски в ілюмінаторі шокувала їх. Спочатку хтось схопив пляшку зі столу, а потім шок пройшов і вони продовжили. Я також продовжував свою роботу. Якби я тільки знав до чого це приведе! Але я не придав цьому значення. Це я вже зустрічав багато разів.
Вночі дзвінок: терміново на ходовий місток, не працює електрообладнання. Швидко одягаюсь і спішу на місток. На вахті третій штурман.
– Що трапилось?
– Где?
– Ти для чого мене викликав?
– Нет питания на штурманском столе.
Пробую вимикач – світла немає. Гарячково перевіряю щитки на містку – все ввімкнуто. Викручую лампочку з світильника над штурманським столом – перегоріла. Беру тут же з полички лампочку і закручую її в світильник.
– Важко було зробити це самому?
– Єто твоя работа. Много болтаеш. Уходи.
Відповідь двадцятидворічного юнака п’ятдесятирічному чоловікові. Дуже неприємний осадок в душі. Наступної ночі такий самий виклик. Цього разу на вахті старший штурман Ян. Знову міняю лампочку.
– Вирішили вчити як любити Батьківщину?
– Следі за оборудованием. Єто твоя работа. Здесь тебе не в конторе сидеть.
Так ось воно що! Тепер я зрозумів про що йдеться. Олег. Цей виродок розповів їм про те, що почув від директора крюїнга перед відправкою, що я працював в апараті управління. Але це були ще квіточки. Погано було те, що на вахті в рубці знаходяться двоє людей: штурман і матрос – філіпінець і в обох випадках філіпінці були свідками моїх нічних візитів на місток. Це негайно стає відомо всім. Тут виключень
