її без погодження з керівництвом театру. Актриса була попервах шокована таким вибором і напівжартома кинула:
– Як, після Беатріче блазнювати маркітанткою?..
– Але ж могли ви, Наталіє Михайлівно, вибачте за відвертість, після пихатої шиллерівської королеви блазнювати в кулішівській тьоті Моті?
– Я відмовляюся розмовляти в такому тоні.
– Ну добре – «прикрашати соцреалістичні п’єси Олександра Корнійчука»?
– І це неправильний тон, юначе… Актриса не може ні прикрашати, ні принижувати своїх героїнь.
– Це ж як?
– Вона їх виправдовує.
А я відмітив про себе: ну ось, актриса мимоволі промовилась – розкрила один із секретів своєї творчості. Усі її героїні були абсолютно позитивними, актриса виправдовувала будь-які, нерідко небезсумнівні, їхні вчинки…
Наша розмова продовжувалась далі в такому самому дусі.
– І корнійчуківські п’єси я щиро поважаю.
– Вибачте, Наталіє Михайлівно, за що?
– Олександр Євдокимович показував українську людину не такою, якою вона є, але якою має бути…
Я змінив зухвалий тон:
– Ваш внутрішній світ, Наталіє Михайлівно, набагато глибший, аніж у зіграних вами останніми роками героїнь. Вашому нестримному душевиявленню затісно в межах однопланових, з великим знаком плюс ролей, а останнім часом ви грали саме такі ролі…
Наталія Михайлівна ніби почала прислухатись до мене.
Я наголошував на тому, що пропоную зіграти матінку Кураж в образному тлумаченні цього слова, але саме МАТІНКУ Кураж.
– Матері належать до ваших кращих мистецьких творінь, матінка Кураж – це ваша роль.
І актриса начебто почала схилятися до згоди. Чи я видавав бажане за дійсне?..
Іншого разу я обережно розпитував Наталію Михайлівну:
про Курбаса і Юру: «Курбас мене навчав, а Гнат Петрович врятував…»,
про Куліша і Корнійчука: «Куліш занурив українську людину в повсякденну дійсність, а Олександр Євдокимович показав, якою має бути нова українська людина…»,
про Бучму: «Бронек? А ви знаєте, звідки походить його ім’я? З древньогрецької – ‘‘невмирущий’’…»,
про її «доберезільське» минуле: «Як я вчилася акторської майстерності? У природи. Виходила в поле і щосили плакала, ридала, сміялася… А вже потім з’явилися професійні вчителі».
І так далі. Я отримував відповіді, здебільшого, образні, траплялося, і неочікувані, інколи вона ухилялася від відповіді. Усе це ви знайдете у книжці про неї.
Наталія Михайлівна так і не зіграла матінку Кураж, а ставити п’єсу з іншою актрисою, запропонованою мені тодішнім головним режисером театру, до речі, його дружиною, я відмовився. Мені й досі здається, що Ужвій – матінка Кураж могла б стати новою сторінкою її мистецької біографії. Не судилося…
