1930-х років у строю залишалось три лінкори типу «Курбе», озброєні 12 305-мм гарматами, і три типу «Бретань» (з десятьма 340-мм гарматами). Усі вони увійшли до складу флоту напередодні та на початку Першої світової війни. Будівництво в Німеччині «кишенькових панцирників» типу «Дойчланд» було використане французьким урядом як привід для оновлення лінійного флоту. У 1932 і 1934 рр. були закладені лінійні кораблі «Дюнкерк» і «Страсбург» (увійшли до складу флоту у 1937 і 1938 рр.). Вони стали першими у світі швидкохідними лінкорами, поєднуючи потужне бронювання, властиве класичним дредноутам, з високою швидкістю (31 вузол), притаманною лінійним крейсерам. Озброєння кораблів складалось з восьми 330-мм гармат (у двох баштах), 16 130-мм універсальних гармат та дрібнокаліберних зеніток.
Будівництво «Дюнкерка» і «Страсбурга» стало поштовхом до нової гонки військово-морських озброєнь в Середземному морі: Італія розпочала спорудження лінкорів типу «Літторіо», а Франція відповіла закладкою «Рішельє» (1935 р.), «Жан Бар» (1936 р.) та «Клемансо» (1939 р.). Нові французькі кораблі за бронюванням поступались лише японському «Ямато» та німецькому «Бісмаркові», переважаючи італійські та британські «однокласники». Артилерія головного калібру складалася з восьми 380-мм гармат у двох баштах. Їх доповнювали дев’ять 152-мм гармат (у трьох баштах), 12 100-мм і вісім 37-мм зеніток. Однак до капітуляції Франції «Рішельє» ввести до бойового складу не встигли, на «Жан Бар» не були завершені будівельні роботи, а «Клемансо» взагалі знаходився на стапелі (зрештою, його так і не добудували). Таким чином, на початок Другої світової війни ВМС Франції мали два сучасних лінкори («Дюнкерк» і «Страсбург») та п’ять старих: «Курбе», «Парі» (третій корабель цього типу – «Жан Бар» – виключили з бойового складу флоту у 1937 р.), «Бретань», «Лоррен» і «Прованс».
На момент початку Другої світової війни французький флот перебував у процесі перебудови й оновлення. Готовність його до війни була назагал гірша, ніж флоту італійського. До того ж, з огляду на воєнно-політичний союз з Великобританією, Франція мусила рахуватись з пріоритетністю Атлантичного ТВД порівняно з Середземноморським. А оскільки Італія у вересні 1939 р. оголосила про свій нейтралітет, підготовка французького флоту до можливих бойових дій на Середземному морі була досить поверховою.
1.5. Інші учасники конфлікту
Крім перелічених нами країн, участь (хоч і лише епізодичну) у бойових діях Другої світової війни на Середземному морі взяли флоти Югославії та Греції. Поступово нарощували розмах своїх операцій крігсмарине – військово-морські сили Німеччини. Після вересня 1943 р. саме крігсмарине лишались єдиною силою, яка намагалась протистояти флотам союзників. Нарешті, дві держави – Іспанія та Туреччина – займаючи стратегічно важливе положення, дотримувались нейтралітету.
Греція у міжвоєнний період не інвестувала надто значних коштів у розбудову флоту. Найбільшими його кораблями були лінкори «Кілікіс» і «Лемнос» – колишні американські кораблі додредноутної епохи, придбані у 1914 р. З 1931 р. ці кораблі служили як плавучі батареї
