для охорони морських комунікацій між Ораном та Марселем. Це була найкоротша траса, якою доставлялись різноманітні вантажі та війська з африканських колоній до метрополії. Ще одним важливим завданням, яке виконували безпечні середземноморські бази, був ремонт ушкоджених кораблів. Наприклад, есмінець «Ураган», пошкоджений 5 грудня 1939 р. в Атлантиці внаслідок зіткнення з торговим судном, проходив ремонт в Бізерті. Добре обладнаний порт у Тулоні слугував основним осередком технічного обслуговування кораблів французького флоту.
Назагал діяльність французького флоту в перші місяці війни була дуже інтенсивною. З 3 вересня 1939 р. до 25 червня 1940 р. його кораблі забезпечили проведення 175 конвоїв у складі 1437 суден. Зрозуміло, що більшість з них йшла атлантичними маршрутами, але значна частина – через Середземне море. Водні шляхи Середземного моря служили також для перекидання військ з північно-африканських колоній. Часто такі перевезення здійснювали бойові кораблі – більш швидкісні порівняно з цивільними суднами. Наприклад, легкий крейсер «Прімоге» 7 березня 1940 р. в Орані прийняв на облавок бійців 10-го полку марокканських стрільців, а вже за два дні висадив їх у Тулоні.
Позиція Італії щодо вступу у війну лишалась невизначеною. У дискусії між Б. Муссоліні та начальником Генерального штабу маршалом П’єтро Бадольо фігурувала друга половина 1941 р. як час, коли Італія та її збройні сили будуть готові до вступу у війну. Тобто італійське військово-політичне керівництво розглядало нейтралітет на початку війни лише як паузу, яка дала б змогу краще підготуватись до бойових дій і обрати зручний момент для вступу у війну.
Французьке командування чудово розуміло непевність позиції Італії, небезпідставно побоюючись «удару в спину». Тому у квітні 1940 р. воно перевело на Середземне море (до бази Мерс-ель-Кебір поблизу Орана) найновіші боєздатні лінкори «Дюнкерк» і «Страсбург». Поява цих потужних кораблів нейтралізувала можливу загрозу з боку італійського флоту. Крім того, це дало змогу перевести старі лінкори «Бретань», «Лоррен» і «Прованс» під командуванням віце-адмірала Рене Годфруа до Александрії. Проте за кілька днів «Бретань» і «Прованс» повернулись до Мерс-ель-Кебір, де й зоставались до виходу Франції з війни. Натомість у травні до Александрії прибув легкий крейсер «Дюге Труен». Сили віце-адмірала Годфруа становили французьку ескадру східної частини Середземного моря («з’єднання Х»). Поява цих кораблів у британській базі не лише демонструвало співпрацю обох союзників – воно стало суттєвою підтримкою для досить невеликого в той час з’єднання британського флоту в Александрії.
Квітень і травень 1940 р. для французького флоту на Середземному морі був часом рутинної патрульної та конвойної служби. Як і в попередні місяці війни, він демонстрував значно більшу активність, ніж британський флот – останній зосереджував свої основні зусилля в Атлантиці. Супроводжуючи конвої в західній частині Середземномор’я,
