жертвою британської субмарини «Партіен». 27—29 червня жертвами британських легких сил і морської авіації стали субмарини «Аргонаута», «Уебі Шебелі», «Рубіно» і «Ліуцці». Якщо додати ще чотири підводні човни, втрачені у Червоному морі, то виходить, що за перші три тижні війни італійський флот скоротився на десять субмарин. Ці втрати аж ніяк не компенсувались поодинокими успіхами – як, наприклад, потоплення 22 червня підводним човном «П’єр Каппоні» невеликого шведського пароплава «Ельгьо».
Визначальний вплив на хід бойових дій на Середземноморському ТВД мала ситуація на сухопутному фронті. Поразка Франції стала неминучою після того, як 17 червня уряд маршала Анрі Петена звернувся до Німеччини з проханням про перемир’я. Однак поки йшла підготовка до його укладення, бойові дії тривали. 21 червня, буквально напередодні капітуляції Франції, розпочалась остання спільна операція французького та британського флотів на Середземному морі. З Александрії вийшов лінкор «Лоррен» у супроводі британських крейсерів «Оріон», «Нептун», австралійського «Сідней» та чотирьох есмінців. Кораблі обстріляли склади в районі Бардії – порту в Лівії, неподалік від кордону з Єгиптом. Італійська сторона ніяк не відреагувала на цей рейд. У той же час крейсери «Сюффрен» і «Дюге Труен», діючи за наказом адмірала Каннінгема, прикривали від можливого нападу італійських крейсерів п’ять британських есмінців, які обстрілювали інший лівійський порт – Тобрук. 23 червня британсько-французьке з’єднання знову вийшло з Александрії, маючи намір обстріляти порт Аугусту на Сицилії. Однак коли кораблі вже знаходились в морі, адмірал Каннінгем отримав повідомлення про капітуляцію Франції, підписану 22 червня. І хоч вона стосувалась тільки Німеччини (відповідна угода між Францією та Італією була підписана 24 червня), операцію було вирішено припинити. Кораблі повернулись до бази.
Напередодні капітуляції Франції її керівництво вжило зусиль для того, щоб запобігти захопленню кораблів і суден німецькими військами. 18 червня 1940 р. адмірал Жан де Лаборде – командувач Морських сил на Заході – отримав наказ негайно евакуювати з Бреста усі кораблі, здатні вийти в море. Завдання було нелегким – адже в порту в той момент знаходилось 83 військових кораблі та 75 цивільних суден. Завдяки енергійним діям де Лаборде та його офіцерів до 22:00 наказ був виконаний, і порт спорожнів. Більшість кораблів і суден перейшли до Дакара, частина – до Касабланки, але деякі – до середземноморських портів Північної Африки. Туди ж попрямували й кораблі з Тулона. Частина французьких кораблів опинилась у британських базах, які на той момент ще вважались союзницькими. Навіть на порозі поразки Франція не збиралась здавати флот ворогові. Саме цього боялась Великобританія – адже захоплення німцями кораблів французького флоту означало те, що шалька терезів у війні на морі схилиться на бік Німеччини. Однак запевненням французів, що вони не здадуть флоту, британці не вірили – адже недавно вони так само
