доброю морехідністю та універсальністю.
Британська концепція ведення морської війни напередодні 1939 р. була прямим наслідком досвіду багатовікового панування флоту Великобританії на морях і океанах. Головними завданнями флоту вважались: охорона власної території від вторгнення з моря; забезпечення перевезень військ; охорона власної морської торгівлі та протидія морським сполученням противника. Ці елементи доктрини морської війни, фактично, лишались незмінними принаймні з XVIII століття. Британці були переконані, що здобуття переваги на морі через змагання двох військових флотів не зможе запобігти різним атакам проти власного морського транспорту. Тому значно більше, ніж перевагу на морі, вони цінували свободу пересування морем, однією зі складових якої була можливість збереження у таємниці дислокації власних сил. Британці вважали, що це змусить противника розпорошувати власні сили у пошуках британського флоту, одночасно виділяючи великі ресурси для охорони своїх комунікацій. Війна на морі в баченні британців була не стільки зіткненням лінійних флотів, своєрідним «новим Трафальгаром», скільки введенням противника в оману, майстерним використанням дезінформації для забезпечення власних інтересів. Це не перекреслювало ідею великої морської битви, але робило її зовсім не обов’язковою для перемоги. Британці чудово розуміли, що навіть найбільша перемога забезпечить лише тимчасове панування над морем.
Суттєвою модифікацією концепції морської війни порівняно з епохою вітрильного флоту стала відмова від ідеї блокади ворожих портів. Було визнано, що поява механічних силових установок, торпед, підводних човнів, зрештою авіації робить присутність блокуючих сил поблизу ворожого узбережжя надто ризикованим.
У роки Першої світової війни Великобританія дотримувалась досить простих схем дій на морі. Вона намагалась захистити свої торговельні шляхи, забезпечити постачання необхідних товарів на Британські острови й запобігти будь-яким спробам атаки з боку моря. Стримування німецького флоту від спроб підтримати свої сухопутні війська під час боїв на теренах Бельгії та Північної Франції розглядалось як другорядна мета – так само, як і блокування ворожого флоту в Північному морі й недопущення виходу його в океан. Найбільшою несподіванкою для британців стала активність німецького підводного флоту. Саме цей чинник змусив повернутись до концепції конвоювання власних торгових суден. Іншим новим чинником стала активність ворожої авіації. Хоча літаки були ще досить примітивними, вже в роки Першої світової війни вони змушували військово-морське командування рахуватись із загрозою з повітря – хай поки що це не була загроза знищення, а лише передчасного виявлення з боку ворожої повітряної розвідки.
У міжвоєнний період британська концепція війни на морі суттєвих модифікацій не зазнала. Як і раніше, кістяк флоту мали становити великі артилерійські кораблі. Численні крейсери й есмінці мали супроводжувати головні
