видатися, що переорієнтація на українські патріотичні позиції відбулася в неї миттєво і ніби випадково, але, як виявилось, сталося це всерйоз і назавжди. Хоча попервах вона не була чужою і в російському товаристві. До якогось часу. Як вона згадує, на великому балі у залах Народного дому на Виноградах (один з районів Подєбрадів. – Прим. авт.), що його влаштував добродійний комітет російських монархістів під патронатом першого прем’єр-міністра незалежної Чехословаччини Карла Крамаржа, трапився скандал. Сам пан Крамарж сповідував ідею чехословацької монархії, перебував у дружніх стосунках з білогвардійським генералом Антоном Денікіним. То ж не дивно, що в залах Народного дому збирались переважно колишні російські білогвардійці, а Олена попервах погано орієнтувалась у тому, хто є хто. Їй здавалося, що вона перебувала у товаристві блискучих кавалерів:
Ми сиділи при столику і пили пиво. Невідомо хто і невідомо з якого приводу почав говорити про нашу мову за всіма відомими «залізяку на пузяку», «собачий язик», «мордописання». Всі з того реготалися… А я враз почула в собі гострий протест. У мене дуже швидко наростало обурення. Я сама не знала чому. І я не витримала цього напруження, миттю встала, вдарила кулаком по столу і обурено крикнула: «Ви хами! Та собача мова – моя мова! Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!» Я круто повернулась і, не оглядаючись, вийшла.
То було чисто емоційним пориванням. Тим не менш, цей спонтанний вчинок став поворотним у подальшій долі Олени Шовгенової:
З того часу я почала, як Ілля Муромець, що 33 роки не говорив, говорити лише українською мовою на велике здивування усіх моїх знайомих і всієї господарчої академії у Подєбрадах. Батько й мати з цього раділи… А вже ставши на цю дорогу, я не залишилася на півдорозі. Я йшла далі і далі…
А вже в українському студентському товаристві розгортається її усвідомлене прилучення до українства, й вона відчує себе українкою. Помітили, що Олена розмовляє з братом російською мовою. Сергій це робив принципово, вважаючи її рідною. Бандурист Михайло Теліга, поети Леонід Мосендз, Василь Куриленко, Юрій Дараган, Микола Сціборський, Євген Науменко взялися навчати Олену українській мові й українській вимові, і неабияк сприяли її самоусвідомленню і самовиявленню як українки. Все це не випадкові знайомі, а свідомо обране оточення. Сама Олена Теліга називала українську громаду у Падебрадах «Царством Петлюри». Український поет Леонід Мосендз пригадував, як заповзято допомагав русифікованій Лєночке, що, за його словами, «сипле очима зеленими», перетворитися на українську Олену. Він став її репетитором і, пізніше – однодумцем у поетичній творчості. Саме Мосендзові Олена присвятила свої пророчі рядки:
Я палко мрію до самого ранку
Щоб Бог послав мені найбільший дар –
Гарячу смерть, не зимнє умирання…
Один з друзів Олени, однокурсник Михайла Теліги,
