Тік-Ток з Країни Оз. Лаймен Фрэнк Баум
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Тік-Ток з Країни Оз - Лаймен Фрэнк Баум страница 1
Існує п’єса під назвою «Людина Тік-Ток з Країни Оз», але це не те саме, що казка «Тік-Ток з Країни Оз». Хоч деякі пригоди, записані в цій книжці, а також ті, про які йдеться в деяких інших оповідях про Оз, теж згадуються в цій п’єсі. Ті, хто бачив п’єсу, і ті, хто читав інші оповідання про Країну Оз, знайдуть у цій історії багато дивних персонажів та пригод, про які вони раніше ніколи не чули.
У листах, які мені пишуть діти, висловлюється побажання написати історію про Тротта та Капітана Білла у Країні Оз, де вони зустрінуться з Дороті та Озмою. Крім того, мої маленькі читачі вважають, що Ґудзик-Розумник повинен познайомитися з Щасливцем Ойо.
Як ви знаєте, я передовсім мав поговорити про ці справи з Дороті за допомогою бездротового зв’язку, бо це єдиний спосіб спілкуватися з моїми друзями із Країни Оз. Тож коли я запитав її про цю ідею, вона відповіла: «То ви нічого не чули?». Я сказав, що ні. А незабаром отримав повідомлення по бездротовому зв’язку від Дороті, яка сказала: «Гаразд, тоді я швиденько розповім вам про це, і тоді ви матимете змогу написати книжку, щоб поділитися цією історією з дітьми».
Отже, якщо Дороті дотримається слова, і мені вдасться написати ще одну книжку про Країну Оз, то ви, мабуть, зрозумієте, як усі ці персонажі зібралися у знаменитому Смарагдовому місті. Тим часом я хочу сказати всім своїм маленьким друзям, кількість яких щороку збільшується на багато тисяч, що я дуже вдячний їм за їхню прихильність до моїх історій і за чудові маленькі послання, які я постійно отримую. Я майже впевнений, що серед американських дітей у мене стільки друзів, скільки в будь-якого нині живого оповідача, і це робить мене надзвичайно щасливим.
I. Армія Анни
– Не підмітатиму! – крикнула Анна. – Не буду, і все! Я вище цього.
– Але хтось же повинен підмести, – відповіла їй на ці слова молодша сестра Сейлі. – Інакше ми потонемо у смітті. Ти ж старша, ти – глава сім’ї.
– Я – Королева Ух-Ти-Фу, – пихато відрубала Анна, а потім зітхнувши, додала. – Щоправда, королівство в мене невелике, та й найбідніше в усій Землі Оз.
Це була чистісінька правда. Високо в горах, у далекому куточку прекрасної Країни Оз, загубилася невеличка долина, названа Ух-Ти-Фу. Її нечисленні мешканці були задоволені життям і не думали про те, щоб перетнути гори й дістатися до більш обжитих місць.
Вони знали, що в Країні Оз, у чудовому Смарагдовому місті, проживає прекрасна Принцеса Озма, яка править усіма народами, включно з їхнім. Проте простий народ, що населяв Ух-Ти-Фу, ніколи не бачив Озму.
В Ух-Ти-Фу була власна королівська сім’я – не стільки для того, щоб управляти людьми, скільки для того, щоб було чим пишатися. Озма не заперечувала проти того, щоб в різних частинах її країни були свої королі, королеви, імператори та інші правителі, – вони все одно підпорядковувалися чарівній юній володарці Смарагдового міста і Країни Оз.
Королем Ух-Ти-Фу була людина на ім’я Джол Джемкіф. Упродовж тривалого часу він виконував купу неприємних обов’язків: розбирав позови, повідомляв людям, коли садити капусту і маринувати цибулю тощо. Тож усі були задоволені його правлінням. Однак сварлива дружина короля часто принижувала свого чоловіка.
Тому одного разу вночі король Джол перейшов через гори у Країну Оз і зник назавжди. Прочекавши його кілька років, дружина відправилася на пошуки, залишивши правити свою старшу дочку Анну.
Чи була дівчина готова до цього? Анна ніколи не забувала про день свого народження, адже тоді можна було влаштувати веселе свято з танцями, але вона давно вже не пам’ятала, скільки їй років. У країні, де всі живуть вічно, ніхто не сумує про минулі роки, і ми можемо просто сказати, що Королева Анна була вже досить дорослою, щоб самотужки варити варення, ось і все.
Утім, ніякого варення вона не варила, ба більше – всіляко ухилялася від домашніх справ. Анна була честолюбна, і її серце краялося від того, що королівство в неї крихітне, а народ – дурний і недоладний. Іноді вона замислювалася над тим, що сталося з її батьками там, за горами, у прекрасній Країні Оз.
«Видно, там життя краще, раз вони не повернулися в Ух-Ти-Фу», – думала Анна. Тож коли Сейлі відмовилася підмітати підлогу у парадному залі палацу, Анна оголосила своїй сестрі таку новину:
– Я йду звідси. Мене нудить від цього ідіотського Ух-Ти-Фу.
– Ну то йди, – відповіла Сейлі. – Тільки, гадаю, ти вчиняєш жахливу дурість.
– Чому це? –