релігійна суперечка. Дем’ян говорив спокійно, навіть весело. Гаврило іронічно всміхався, худий деколи додавав свого гострого і «з перцем» слова; рудий, добродушно розтягнувши рота в усмішку, однаково пильно слухав і Дем’яна, і Гаврила, і однаково, як видно було, не розумів ні того, ні другого, але самий процес суперечки, очевидячки, йому страшенно подобався. Серед двору, махаючи шапкою, посвистуючи, ганяв смотрительських голубів Андрій, похмуро часами поглядаючи на Ілька й Мотрю.
– Ха-ха-ха! – зареготався Гаврило, одкинувшись назад. – Так по-вашому виходить, що церкви не нада?.. Ето – факт!.. Ха-ха-ха!.. Ну! А де ж, примєром сказать, должни находиться усякиї богослужебниї вещі, ну, сказать, чи чаші усякиї, чи… ну, хоча б і чаша? Де, по-вашому?
– Будлі де, – усміхнувся Дем’ян, – можна і в скриню покласти.
– Ето, значить, там, де штани, сорочки. Ха-ха-ха! Там і воші, і блохи…
– Воші теж од Бога.
– Ну!..
– Хоча чаші перед службою миються перед всіма так, щоб усі бачили. А що роблять ваші попи, ви не знаєте. От що!
– Хто ж то миє? Піп ваш?
– У нас попів нема, а миє той, хто у той раз службу служить.
– Ну, так! Підождіть, – ухопився Гаврило. – Ви говорите, що «той, хто службу служить». А він же має право?
– Має.
– Хто ж йому його дав?
– Ми.
– Ето факт! А ви ж маєте право давать право?
– Таке ж саме, як ваш архиєрей або синод.
– Ха-ха-ха! Іван, Степан, Денис – синод! Ха-ха-ха! Славная препорція!..
– От, Гаврило Петрович, – перебив чоловічок, протягуючи листа, – чи так? Бо той…
Гаврило поважно взяв і став читать:
– «Писмо пущено Мною Марком Гавриловичем к жіні Своїй Параски Михайловні прошу тебе». Ну, ето я вже читав… «що Марко будь тоби Масло»… ето вже… Ага, отцеда! «Я Марко Гаврилович Прошу вашой милости ви виказуєте що я вам масло приніс а я нікакого масла ни виділ і ни знаю і ни бачив і ни чув. А ви як находите на сібе притенцію то дасте 5 рублей і будете одвічать сильно строго як ни бачили острога то побачите»…
– А я так говорю, – почав тихо Дем’ян, як чоловік знов висунув язика, нахилив голову набік і став виводить букви, – бідному чоловікові й копійка багато значить. Ви візьміть те: чи в тебе родиться, чи помре, чи свято яке, чи штось такоє, – уже плати. Плати попові, бо – гріх.
– А в писанії що сказано? – поважно і навіть строго перебив Гаврило: «Шедше убо научіть усі язики, крестяще їх во імня Отца і Сина і Св. Духа, амінь». Га? То какой факт? То, значить, що сам Ісус Христос постановив, щоб були священики. А ви ж тільки Євангеллю вірите, – це ж по Євангеллю…
– Та не сказано, щоб за те вони і з живого і з мертвого шкуру дерли, – вставив худий, не зводячи очей з Гаврила.
Рудий
