Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857. Группа авторов

      За що ти лаєшся, Тарасу,

      Що не найшов в Борзні припасу,

      Якого ти тогді бажав?

      Сам ти такий, як мене лаєш.

      За що? ти, може, попитаєш:

      За те, що в хутор не забіг.

      Який же ти земляк? Який же ти писака?

      Неначе гнав тебе собака,

      Боявся день подаровать,

      Щоб побувать у мене в хаті,

      Щоб пісень вмісті заспівати,

      Якії серце нам гризуть.

      Ми б на бандурці забринчали,

      А циганчата б танцьовали,

      Хоч би вже з лихом пополам.

      Я б рад би був тобі, як брату,

      Якби забіг до мене в хату,

      Неначе б сваху шановав!!!

      В мене худоби дуже мало,

      Да ще б найшов горілку, сало!

      Із’їли б трошки й запили!

      Да розказав би дещо гарне:

      Про земляків, не іностранне,

      Бо я до язиків невдавсь.

      Дак ні!.. Зазнався, бач, з панами,

      А земляка дак і забув.

      Бодай тобі за сюю штуку

      Послали відьми отцю муку,

      Послухай, зараз іскажу:

      Борщу, вареників, ковбас, литівки,

      Сеньгі, чахоні і скумбрійки,

      З півгоду щоб не коштував.

      Щоб цілий день не пив горілки,

      Не довелось щоб і наливки

      Хоч раз один ковтнуть насміх,

      Да щоб приснилось: бужанина,

      В’юни, лоскірка і свинина

      З сметанкою, да із хрінком!!!

      Отії щі щоб їв ти руські!

      Отії совуси хранцюзькі!!!

      Що тільки в животі бурчать.

      Лютую я на тебе дуже,

      Тобі ж дак, може, і байдуже,

      Мене ж за серце зачепив!!!

      ……………….

      Іще скажу словце, Тарасу,

      Біда жить в світі без запасу,

      Грошима люде що зовуть.

      Я б ще побув у Петенбурсі

      І побував би в вашій бурсі,

      Що, Академієй зовуть.

      Побачив би тебе, Тараса,

      Того, що написав Торквато Тасса,

      Того, що славний медальєр!??

      Там Григорович є, добряга,

      Да ще б найшовся б чолов’яга,

      І серце б трохи пожило.

      Там Глинка, той, що добре грає,

      Що пісень всяких він співає,

      Як би весною всі птахи.

      Дак що ж робить, не маю долі,

      Живу у світі, як в неволі,

      Як пташка в клітці, так і я!

      Співають пташки і в неволі,

      Да все не так, як би на волі,

      Що аж звірі танцюють їм.

      Прощай! Не хочу більш писати,

      Паперу більш щоб не псовати,

      Нехай судовики псують!!!