я його частенько згадую. N. N. Плетенєв повинен мене знать, тілько нагадайте йому П. Бориспольца та, будьте ласкаві, побачтесь з Чернишовим, він тепер уже в Петербурзі (спитайте в А[кадемії] художеств, де він живе), а як побачитесь, то розпитайте його, чи він пооддавав мої письма, що я посилав через його, і що йому сказано на ті письма, та попросіть його од мене, щоб він докучав моєю просьбою надто Карлу Павловичу, а з Дубельтом щоб притьмом побачився. Як побачитеся з В. І. Далем, то, поклонившися йому од мене, попросіть його, щоб він ублагав В. Перовського, щоб той визволив мене хоч із казарм (сиріч випросив мені позволєніє рисовать). Даль чоловік добрий, розумний і могущий, він добре знає, як тут ми пропадаємо, то тяжкий гріх йому буде, як він не схоче промовить за мене хоч одно слово.
Докучаю я вам, добрий мій земляче! та що ж я маю робить? Якби мені тілько рисувать було можна, то я і не журився б, ходив би собі в сірій шинелі, поки дійшов би до домовини, та все б таки хвалив Бога, а тепер!.. ой лишенько! і вимовить не хочеться!..
Напишіть до мене, коли матимете час, хоч малесенький листочок, нехай хоч трошки я заплачу добрими сльозами.
Будьте ласкаві, розпитайте гарненько, де тепер живе Василий Андреевич Жуковский, він перше жив у Досельдорфі на Рейні, а тепер не знаю, та й пришліть мені його адрес, а коли надрюкована його «Одиссея», то і її пришліть. Прочитавши, я отдам вам або Ф[едору] Матвеевичу, бо, єй-богу, окроме Біблії, нема в мене ні однісінької книжечки.
Та вже чи раз батька по лобу вдарить, чи двічі – однаково, хоч воно трохи і не до речі просить, мов той старець. Та що ж робить, коли нігде взять, пришліть ради поезії святої Лермонтова хоч один том, велику, превелику радість пришлете з ним вашому удячному і безталанному землякові.
Т. Ш.
Здається, ви знакомі з Василем Єзучевським. Коли він вернувся з дому, то, як побачитесь, гарненько вилайте його за мене за його щирость і добрість і Галузу, свояка його, добрі й щирі люде, щоб ти знав, земляче.
Не здивуйте, Бога ради, що на такому клаптикові пишу до вас, бо в цьому Божому краї папір почтовий навдивовижу.
100. А. I. Лизогуба до Т. Г. Шевченка
31 грудня 1847. Одеса
Одесса. 1847. Декабря 31.
Ні, я не мовчав, коханий друже, мій бідний Тарасе; не дожидаючись Вашого листа, я писав до Вас, не згадаю тепер якого числа, але повинно буть от 15 до 28 октября, і у тім моїм листі давав Вам і мій адрес у Одесі, але мені здається, що Ви того мого листа не получили, я писав просто у Орскую кріпость. Сьогодня я получив Ваш лист от 22 октября, що Ви писали у Седнев, а з Седнева мені переслали сюди; зараз і одвіт готов. У сім письмі скажу Вам усе теє, що казав і у тім. Я знав, що Вас потягли до Петербурга, але довго не знав, що з Вами опісля зробилось. Ми з жінкою поїхали у Одесу, і у Києві я бачив Сажина, він мені розказав, що Ви у Орській кріпості, і показав Ваш лист до якогось незнакомого мені пана; у тім листі Ви його просите прислать Вам палітру і пензлі, і краски,
