звучить занадто гарно, щоб бути правдою. Зазвичай чоловіків вистачає лише на квітково-шоколадний період. Ну і, часом, на медовий місяць.
– У кожного правила є винятки.
Леся бачила, що він чекає на зустрічне запитання, але вирішила змінити тему.
– Чим ти займаєшся?
Руслан усміхнувся, покрутив келих у руці й поглянув так, ніби хотів сказати: «Я зрозумів, що ти навмисно уникаєш цієї розмови».
– У мене разом з друзями є бізнесова справа, магазин комп’ютерної техніки «Саруан». Крім того, я пишу програми, створюю сайти, розкручую їх і продаю.
– А… хіба на цьому можна заробити?
– Думаю, ти була б здивована, якби дізналася, скільки можна на цьому заробити.
Леся подивилась на нього з недовірою. Вона чула, що так можна підзаробити, але щоб хтось займався цим серйозно?
– І багато ти продав?
– Чую сарказм у голосі, але все ж відповім. Продав три, за дуже непогані гроші.
– А тобі не шкода було їх продавати?
Руслан подивився на неї якось дивно, наче оцінював. Леся знітилась.
– Як тобі сказати… Не дуже шкода, тому що первістка я бережу, хоч за нього пропонують фантастичну, як на мене, суму. А ти чим займаєшся?
– Я поки що студентка. Збираюсь бути PR-менеджером. Цього літа практикувалась у туристичній фірмі й навіть трохи там заробила.
Він продовжував вивчати її, ледь нахиливши голову.
– Давай не будемо про справи. Вип’ємо вина й поговоримо про щось приємніше.
Леся усміхнулась, підіймаючи келих.
Нічний Львів горів вогнями вікон, автомобілів і вітрин. На відкритих терасах ресторанів і кафе були зайняті майже всі столики. Молодь голосно сміялась, закохані пари сиділи, не помічаючи нічого навколо, літні люди спокійно розмовляли, попиваючи чай або каву з маленьких філіжанок. Місто поволі віддавало тепло дня, і люди насолоджувались цими останніми літніми вечорами, коли ще не надто холодно, але вже й не спекотно.
У Лесі трохи паморочилось у голові, але вона почувалася легко й невимушено. Руслан тримав її за руку, переплівши їхні пальці. Розмовляючи, вони йшли у бік Високого Замку.
Як не дивно, але зараз Леся зовсім не переймалась, що її може побачити хтось зі знайомих. Іти поруч з Русланом, слухати його голос, відчувати тепло долоні… то було так природно, правильно… так, як повинно бути.
Леся знала, що коли вони нарешті опиняться на оглядовому майданчику, у неї дико болітимуть ноги, але дозволила Руслану вести себе туди. Було неймовірно цікаво слухати його, і вона часто вибухала сміхом у відповідь на його жарти. Але чим довше Леся була з ним, тим більше зростав душевний неспокій, щось не складалось, і врешті воно сформувалось у запитання:
– Ти розумний, дотепний і привабливий. Усе це надто добре, мусить бути якась заковика.
– У тебе буде багато часу, щоб знайти її.
Леся закусила губу й промовчала. Вона відчула, що Руслан
