ти часто приїздиш на цю таємну галявину?
– Не хвилюйся, – Руслан задоволено всміхнувся, – досить часто, щоб блуд не вчепився.
Леся бачила промінчики дрібних зморщок від сміху в кутиках його очей і впевнену розслаблену позу. У її голові зародилася чітка думка, що Руслан з нею бавиться, возить дикими стежками, а галявина насправді десь зовсім поруч.
– Чомусь мені здається, що ти навмисно затягуєш час.
– Лесю, – він взяв її руку й легенько стис, – ти ж довірилась мені, коли погодилась на цю поїздку. Просто розслабся, не станеться нічого, чого ти не захочеш. Обіцяю.
Тепер дівчина почала хвилюватися ще більше, з’явився страх і невпевненість. Уся ця ситуація здалась їй величезною дурною помилкою. Маніяки часто видаються добрими та пухнастими, і якщо вона сьогодні не повернеться додому, то ніхто ніколи навіть і не дізнається, що з нею сталося.
Леся заплющила очі, глибоко вдихнула. А які варіанти? Вистрибнути з машини й тікати? Вона ж навіть не знає, у який бік. І зрештою, як це виглядатиме? Якщо Руслан маніяк, то в неї нема жодного шансу. Якщо ж ні, то в кращому разі він насміється на все життя.
Леся стріпнула головою, відганяючи неприємні думки. Вона ж відчуває, що йому можна вірити… Зрештою, сама зробила вибір, і що б тепер не сталось – винною теж буде сама.
Автомобіль нарешті зупинився на краю галявини, зовсім невеликої, але досить світлої, з невисокою густою травою. Кущі неначе відгороджували її від лісу, але все ж у Лесі залишалось відчуття настороженості.
Дівчині здавалося, що в неї вібрують усі нутрощі: чи від страху перед лісом, чи від того, що вона в лісі сама з малознайомим чоловіком, чи від власних… Леся не знаходила правильних слів, щоб описати свої відчуття. Вона бачила, як на неї дивиться Руслан, і від того ставало млосно, але водночас їх хотілось тих поглядів, хотілось поцілунків, хотілось… вона навіть могла уявити й навіть відчути… і боялася своїх диких, таких невластивих їй бажань.
Леся вийшла з автомобіля і з насолодою вдихнула, наче всмоктуючи в себе п’янке лісове повітря. Вона хотіла заспокоїтись, здаватися розслабленою і впевненою в собі, однак пальці продовжували тремтіти. Щоб не показувати страху, Леся витягнула з сумочки гребінець і почала збирати у хвостик свої кучері.
Птахи, налякані звуками машини, почали знову озиватись, усе сміливіше подаючи голос. І це було не таким моторошним, як абсолютна тиша ще кілька хвилин тому. Стало трохи спокійніше.
Руслан тим часом готував обіцяний сюрприз: постелив плед, запалив спіральку, яка мала відлякувати комарів, і витяг із багажника плетений кошик для пікніка, чим змусив Лесю відвернутись, щоб не показувати стримуваного сміху.
Дівчина подумки уявляла класичний варіант романтичного пікніка в лісі й здивувалась, побачивши іншу пляшку.
– Вермут?
– Я подумав, що шампанське буде занадто банально. Крім того, що може бути кращим за вермут у лісі? Та ще й зі справжніх кришталевих келихів, – Леся пирснула сміхом, – не смійся, я зараз принесу ожину, і ти сама
