не помічаєте. Просто неймовірно, бідолашний мій Гастінґсе, як рідко ви зважаєте на істотне! Це щоразу дивує мене, наче вперше! Але погляньте ж, любий мій старий маразматику, тут навіть сірі клітинки залучати не треба, вистачить і очей… Погляньте… погляньте…
І тут нарешті я побачив те, до чого Пуаро старався привернути мою увагу. Капелюшок повільно обертався, розкручуваний на пальці, просунутому в акуратну дірочку в його крисах. Помітивши, що я збагнув, у чому річ, бельгієць вийняв пальця і простяг мені головний убір. Дірка була невеличка й охайна, правильної округлої форми, але її призначення, якщо вона якесь і мала, я зрозуміти не міг.
– Ви зауважили, як смикнулася мадемуазель Нік, коли повз неї пролетіла бджола? Бджола в чіпці – діра в капелюшку.
– Але бджола не могла залишити таку діромаху.
– Саме так, Гастінґсе! Яка проникливість! Не могла. А от куля, mon cher[11], могла.
– Куля?
– Mais oui![12] Куля, як-от ця!
І він простяг до мене руку з чимось маленьким на долоні.
– Випущена куля, mon ami. От що недавно впало на терасу під час нашої розмови. Випущена куля!
– Ви хочете сказати…
– Я хочу сказати, що ще якийсь дюйм — і ця дірка була б не в капелюшку, а в голові. Тепер збагнули, Гастінґсе, чому я цікавлюся міс Баклі? Ви мали рацію, мій друже, застерігаючи мене від таких слів, як «абсолютно» й «виключаю». Так, усі ми люди! А все ж цей без п’яти хвилин убивця припустився серйозної помилки, вистріливши у свою жертву за дюжину ярдів від Еркюля Пуаро! Для нього це стало воістину la mauvaise chance[13]. Але тепер ви розумієте, чому нам треба потрапити в «Дім на околиці» й ближче зазнайомитися з нашою мадемуазель? «Тричі уникала наглої смерті за стільки ж днів» – от що вона сказала. Нам не можна гаяти часу, Гастінґсе. Небезпека чигає зовсім поруч.
Розділ другий
«Дім на околиці»
– Пуаро, я тут подумав…
– Чудове заняття, друже мій. Не закидайте його.
Ми сиділи один проти одного за накритим для ланчу столиком біля вікна.
– Цей постріл було зроблено звідкись зовсім поруч від нас, а все ж ми нічого не чули.
– А ви гадаєте, що серед мирної тиші, яку порушував хіба що плескіт хвиль, ми неодмінно мали б його почути?
– Ну, це якось дивно.
– Ні, нічого дивного. До певних звуків звикаєш так швидко, що навряд чи й помічаєш їхню присутність. Протягом усього ранку, друже мій, по бухті ганяли моторні човни. Ви спершу нарікали на шум, а незабаром уже й не помічали його. Ma foi[14], коли один із тих човнів у морі, можна хоч із кулемета строчити й ніхто цього не почує.
– Так, ваша правда.
– А! Voilà[15], – пробурмотів Пуаро, – мадемуазель зі своїми друзями. Схоже, вони зібралися поланчувати тут. Тож я змушений повернути капелюшка. Але нічого. Ця справа досить серйозна, щоб сама собою дати привід для візиту.
Він спритно підскочив зі стільця, квапливо
Дорогий мій (
Звісно (
Невдача (
Тут: присягаюся честю (
Онде вони (
